Знаєте, аби побачити от таке обличчя рідної матері мені й потрібно було вийти заміж. Вперше в житті вона не знала що сказати. Стояла, кліпала своїми віями нарощеними і дивилась то на мене, то на мою свекруху.
— Ти нічого не скажеш? – раптом звернулась до мене, – Дозволиш, аби в твоєму домі так із твоєю ж мамою говорили? Так я тебе виховала?
І тут я не витримала: я так сміялась, що аж сльози на очі повиходили. Цікаво, мама хоч сама зрозуміла, що бовкнула? Чи їй і на думку не прийшло, що я ніколи й слова на її захист не скажу.
Без батька я росла. У мами був завжди неймовірно складний характер, а як тато пішов до іншої, вона стала ще більш нестерпнішою.
Скажете, маму дитина любить будь-яку? Та от мені “пощастило” отримати вимогливу і вічно невдоволену результатами панянку. Саме через її прискіпливість пішов тато.
А от я лишилась із нею сам на сам. За роки свого дитинства я жодного доброго слова не чула, лиш докори. Прибрала у хаті? погано, чого не вимила ще й сходовий майданчик?
Принесла табель із п’ятірками? Знайшла чим пишатись, ти ж не у спеціалізованій школі вчишся – у звичайній. Вчителі хвалять? Не дери носа, бо від тих людей компліменти нічого не варті.
Я не була гарною, не була стрункою, не мала гарного волосся. зубів і стрункого стану. Мама навіть дивилась на мене так, ніби їй було неприємно від того що бачить.
Сама ж вона була прикладом для всіх. Вона говорила виключно про себе, не бачила нікого довкола. адже була собі центром всесвіту і всі обертались довкола її персони.
— Бачила як він на мене дивиться? – казала мені в театрі, коли актор виголошував свою репліку, – Так і їсть очима. У залі повно люду, а він нікого крім мене не бачить.
Як я не намагалась, але жодного погляду у наш бік так і не побачила. Але мамі було байдуже, вона вже ввечері обдзвонила усіх подруг і розповідала, що мусила ледь не тікати з театру, адже до неї клеївся відомий актор.
Я й школу не скінчила – пішла з дому. Не сказати щоби мама дуже переживала. Вона знала, що я живу у подруги, інколи навіть приходила до мене туди, але після тих відвідин я довго не могла заспокоїтись, адже пів години маминого перебування перетворювались на потік невдоволених реплік у мій бік.
Звісно, я не швидко й заміж вийшла. Куди? Я була впевнена що довкола усі красиві і успішні, і розумні, а лиш я одна не така в усьому і скрізь.
Дивлюсь на свої фото і розумію, що я ж красунею була і є. Однак, тоді готова була крізь землю піти від сорому за себе, за свою недолугість і незграбність.
Коли я виходила заміж, моя мама на весіллі присутня не була:
— Той сором без мене буде. Нічого мені там робити. – ось і все що вона мені сказала.
Коли у мене з’явився син мама хмикнула:
— А чого ще від тебе можна було чекати?
Добре, що хоч чоловік і його сім’я були тими людьми, що вміли підтримувати, допомагати і любити по-справжньому. Я спершу і не повірила, що може бути так.
Так дивно було чути компліменти. За сарказм я сприймала звичайні вияви вдячності:
— Дякую, дуже смачно! – каже чоловік поснідавши. А от я чую: “хто таке на стіл ставить? Чим ти мене нагодувала? Сама хоч куштувала?”.
Десять років подружнього життя я вчилась жити у нормальній сім’ї і отримувати підтримку, а не критику постійну. Хоча ще й досі інколи мені важко розслабитись і просто бути собою, бути щасливою.
Коли синові було п’ять, мама прийшла привітати онука. Ми всі сіли до столу, про щось говорили, сміялись, а коли діло дійшло до торту моя мама раптом заявила?
— Я одна тебе ростила, без чоловіка і такі столи накривала, що й досі мені кажуть, що кращого ніж у мене ні в кого не бачили. Пам’ятаєш, які я торти випікала: у три поверхи. І це без спеціалізованої освіти. А ти своєму сину полінувалась щось нормальне спекти? Витратити купу грошей аби придбати торт? Серйозно, тобі не соромно? Не розумію, як чоловік твій досі терпить таку господиню в хаті? Я тебе вчила, але ж хіба ти слухала? вічно ти така, у всьому.
І тут, вперше в житті не витримала моя свекруха:
— Свахо, не соромтесь. Якщо ваша донька вирішила придбати торт, то не означає, що вона лінива, а лиш те, що вона має клепку у голові і розуміє, як раціонально час свій витрачати. Вона сучасна жінка, яка вміє цінувати і себе і присутніх гостей на відміну від декого.
Мама підскочила, почервоніла. Смішно, але вона чекала від мене захисту, бо ж її величність образили, сказали щось наперекір її авторитетній і єдино-правельній думці.
Їй і до голови не прийшло, що вона мене образила, що ви? Навпаки, вона сказала правду, а от ця невихована жінка наговорила їй купу неприємного і тепер я мусила захищати свою маму від несправедливих закидів.
Нині ми з мамою не спілкуємось. Вона не телефонує і не відповідає на дзвінки. І знаєте, що я вам скажу: це найкращий час у моєму житті.
Просто, інколи, для повного щастя треба викреслювати із життя таких людей. Хай навіть то найрідніші. Хай, навіть, то мама.
Хіба не так?
Головна картинка ілюстративна.
