Моя донька завжди була мрійницею. Виросла в теплій, люблячій сім’ї, де ми з чоловіком зробили все, аби прищепити їй думку – шлюб то є святе.
Скажу вам, як є: у нас різного було між собою. Однак, що б не було та ми ніколи не дозволяли собі думати про розлучення, навіть у найскладніші часи.
І саме таке ставлення до шлюбу я намагалася прищепити своїм донькам. Але останнім часом Анна все більше засмучує мене своїми розмовами про розлучення. Мені так прикро чути те, що вона каже, де тільки набралась такого?
Анна зайшла до кухні, обережно закривши за собою двері. Я одразу помітила її похмурий вигляд.
– Мамо, мені потрібно поговорити, – сказала вона, сідаючи навпроти мене.
Я поставила перед нею чашку чаю й сіла поруч.
– Що сталося цього разу? – запитала я, адже останнім часом от такі розмови стали у нас частими.
– Я більше не можу жити з ним, – почала вона. – Він нічого не робить, нічим не цікавиться. Увесь день лежить на дивані з пінним у келиху і телефоном.
Я важко зітхнула.
– Анно, ти чого від нього хочеш? Поглянь на сестру. через день тональник на обличчі. але нічого, не жалілась жодного разу. А в тебе чоловік, як чоловік. Та золотий просто.
– Мамо, це не життя! – починає своєї, – Я живу з людиною, яка не хоче навіть спробувати змінитися.
Я не стрималася:
– А ти? Що ти робиш для сім’ї? Живете у його квартирі, він працює, забезпечує вас із сином. Що тобі ще потрібно? – я вже не могла чути от цих її вічних скарг і незадоволення. Ну правда.
Анна ж знову за своє: сльози з очей, і давай доводити мені.
– Мамо, ти не розумієш! Я працювала до декрету, я теж внесла свій вклад у нашу сім’ю. Але він не цінує мене, він навіть не намагається бути хорошим чоловіком і батьком!
Я розгублено подивилася на неї.
– Доню, шлюб – це не завжди легко. Усі живуть так. Усі терплять. І я, і твоя сестра. Подивися на неї – у них із чоловіком теж не все ідеально, але вони тримаються разом заради дітей. Ти фільмів передивилась чи що? Поясни мені що тобі не так? Чого ти ще хочеш?
– А я не хочу жити так, як усі. Мамо Олег навіть не думає кудись вийти, до чогось прагнути, чогось хотіти. Ми от так і житимемо – дім робота. дім. Господи, та йому підвищення пропонують, більшу зарплатню, а він відмовляється. бо ж тоді буде більше обов’язків і менше часу для себе. Тобто для телефону і дивану. Дитина росте у одній квартирі із ним, а той його старанно не помічає. мамо. Малий вночі хникає. а той біоруші у вуха і все, хропе ніби й не його син. А на прогулянку жодного разу за півтора року не вийшов. “Я зморився” – каже мені так, ніби не був на роботі із 10 до 16, а розвантажував вагон цілу ніч.
Бачу, що настрій у неї серйозний, тому вирішила із іншого боку зайти:
– Ти ж завжди була сильною. У тебе чудовий син. Подумай про нього. Як ти уявляєш своє життя без чоловіка? Розведена жінка з дитиною?
– Мамо, краще бути розлученою, ніж нещасною, – говорить завчено мені. – Я не хочу, щоб мій син бачив такий приклад перед очима. Я не хочу аби мій син став таким, як його тато.
– Ти вигадуєш! – обурилася я. – Поглянь довкола у людей більші негаразди. А в тебе все є. про що інші лиш мріють. Не бачила ти смаженого вовка, доню. Твій син потребує батька.
– Він потребує щасливої матері, – не дала договорити мені. – Мамо, я розлучаюсь, завтра з речами прийду до тебе.
— А тобі тут щось обіцяно, – дивлюсь на неї здивовано. – Чи я тебе кликала? Доню, ти заміжня жінка. Все. Ніяких тато і мама, ти вже відрізана скибка. На гостину – заходь. А жити ти повинна біля чоловіка свого. Крапка.
І знаєте, дитина яку я виховувала у найкращих сімейних традиціях, таки зробила нам на все село славу – пішла від свого чоловіка. Орендувала у містечку не далеко квартиру. Вже я не знаю, хто їй допомагає, але онук мій у яслах, а доня на роботі.
Сваха приходила до мене на розмову. Такого сорому я в житті не знала. Питає, що сталось між молодими, ніби ж гарно жили, а я й сама не знаю що сказати.
Як подумати, то її син ідеальний, то Ані моїй щось найшло. Але я впевнена, що довго вона сама не протримається. Гордість гордістю, але раніше вона була заміжня жінка, за чоловіком у сім’ї. А тепер навряд їй так солодко живется як жилось. Швидко назад попроситься.
А знаєте, що найсмішніше – вона ж зі мною не розмовляє навіть. Бачте, її образило те, що ми з татом не прийняли їх із онуком у важкий момент.
Але де то був момент важким? Це вона нас на все село ославила своїм розлученням. Хоч переїжджай. сором людям в очі дивитись. Жодного розлучення за чотири покоління, а тут на тобі. От як вона могла?
Головна картинка ілюстративна.
