Скільки ми із Матвієм живемо, стільки я й чую, що мушу йти працювати. У нас було п’ятеро дітей, велика господарка, чоловік на заробітках постійно, але для свекрів то був не аргумент. І от коли й чоловік сказав, що я нічого не роблю і він мене на цім світі тримає, я таки їх усіх послухала і вийшла на роботу.
У нас звичайна собі родина: чоловік на заробітках, я на господарстві. Маємо п’ятеро діток, найменшому нині чотири рочки виповнилось.
Так склалось, що як пішла я зі своєї посади учителя молодших класів у 26 років у декрет, так ось до 35 і не вийшла, бо пірнаю з одного декрету у інший.
Живемо у селі і маючи стільки діток не можемо не тримати чималого городу і господарки. Качок тільки 60, троє поросят ну і корівка з бичком.
Чоловік мій уже третій рік, як за кордоном на заробітках, тож поки я з усім мушу справлятись одна. Важко, дуже важко, але не фізична втома мені прикрощів завдає, а свекри.
Бачте, мого свекра і свекруху дуже турбує те, що мене їхній син уже десятий рік як забезпечує, а я ні копійки у дім не принесла. Виходить так із їхніх слів, що якби не мій Матвій, то я б і хліба у хаті не мала.
Та ще від свекрів я слухала і чекала, коли вже підуть додому, а як чоловік почав мені з-за кордону говорити, що я нічого вдома не роблю і хоча б вийшла на роботу, то я не витримала.
Саме, на пенсію пішла моя колега і я зателефонувала директору, повідомила, що таки виходжу на роботу. Ох, скільки радості було у моєї свекрухи, як вона мені співала і сплеснувши в долоні сказала, що нарешті її молитви почуті.
Двоє моїх діток до школи ще не ходять, а автобус у містечко в якому я працюю, о шостій ранку, тож я вже о 5.30 набрала свекруху і попросила прийти до нас, бо діток немає з ким залишити. Мимохідь сказала аби вона не забула вигнати качок, висипати їсти свиням, вигнати корову, бо о 5.30 те робити зарано.
Повернулись ми із дітками додому аж о пів на шосту ввечері і застали свекруху не в доброму гуморі. Бачте, в неї є і своя господарка, а з двома дітьми та на два подвір’я, то дуже важко.
Я красно дякувала, пригостила її придбаними у містечку яблуками і сказала, що взавтра чекаю її зранку, бо ж мушу їхати на роботу. Запевнила, що все підготую, як і сьогодні.
За три місяці такого режиму у біготні між двома подвір’ями моя свекруха аж схудла, але я її порадувала новою сукенкою, яку придбала їй зі своєї першої зарплатні.
— То скільки ти там заробляєш? – одного дня питає в мене свекруха.
Справа в тому, що чи не вперше за роки вони у мене і картоплю копали, і буряки звозили у двір, і кабаки збирали. Раніше я їм на допомогу приходила, а тепер виходило так, що як не їхня поміч, то я й не встигла б врожай зібрати. Собі вони людей наймали. бо ж де встигнути все зробити?
Коли ж вона почула, яка у мене зарплатня, то аж ногою тупнула:
— Ти мама, чи міська пані? – говорила і від обурення аж підстрибує, – Ач роботи захотілось їй. А те. що маєш п’ятьох дітей забула? Чи тобі мало грошей чоловік передає? То я вже в роках, а біжу з самого ранку через все село до онуків, дід он, сам корови доїть. Куди це годиться? Звільняйся бо я не прийду більше сюди, здоров’я не маю. Ач, мало їй грошей і мало. Ні в домі, ні біля господарки, ні на городі, все запустила, зато вийшла з хати гарна і поїхала цілий день сидіти в кабінеті, а ти тут бігай. Так не буде.
Звісно, я з роботи не звільнилась, збула господарку, а за дітьми моя літня сусідка наглядає. Але знаєте, тепер свекри мені вимовляють за те, що я така не розумна і вони мені несуть молоко, яке могли б продати, і м’ясо за великі гроші я купую, а могла б сидіти собі тихенько вдома і мати все своє, а не куповане.
Цікаво, а як цим людям догодити? Це узагалі можливо?
Головна картинка ілюстративна.