Я з села, з дитинства привчена працювати на землі і тому наполягла купити дачу. Для мене це справжня віддушина – обожнюю порпатися на грядках, вирощувати своїми руками фрукти, овочі та зелень, а потім консервувати все це добро. Звичайно, і чоловіка залучаю до городніх робіт, чим постійно викликаю невдоволення у мами Олега.
Не для того вона, бачте, ростила свого ненаглядного синочка, щоб він «як на плантації» копався в землі. Я раніше не сперечалася, вважала, що міським людям нас, сільських жителів, не зрозуміти. А недавно дізналася, що батьки чоловіка самі родом з глухого села, що весь час старанно замовчували. А корчать з себе таких рафінованих жителів мегаполісу!
Скільки разів моя люба друга матуся мені робила зауваження, що і одягаюся я, як колгоспниця, і інтер’єр в квартирі, як в селі, а ось у них вдома все по-модному – пусті стіни, вбудовані шафи-купе. А мені так не подобається – люблю, щоб на поличках стояли вазочки, статуетки, фотографії, які, на мій погляд, надають приміщенню душевності і затишку.
Але сперечатися з нею марно, та я і не намагаюся – слава Богу, живемо окремо! Але навіть при досить скромних зустрічах свекруха все одно намагається мене вколоти, ось я і не стрималася недавно. Підібрала зручний момент і згадала прислів’я про те, що людину з села можна витягнути, а навпаки – навряд чи вийде. Вона запитує: «Це ти про себе?». А я у відповідь: «Та не тільки про себе, і про вас теж!». Бачили б це обличчя – я думала, її шляк трафить.
Зрозуміла, що я все знаю, і відтоді відстала і мене більше не називає.
Зоя, 35 років.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
