Скільки живу а такого я не бачила, чесно. Тоді я собі змовчала, думаю – здалось. Та от стала я до невісточки своєї придивлятись і аж зле мені зробилось.
А вона, така вже мила і усміхнена, навіть не розуміє що ж не так. Ну а що? У неї і їсти наварено і в домі чисто і посуд хоч на виставку. Чим ще оця свекруха невдоволена?
А мені аж пар вухами, б я ж знаю звідки ноги виросли у тієї хазяйновитості. До сина свого: “А ти знаєш, як усе насправді?”. Думала підтримає мене, а той лиш плечима знизує: “То й що?”. Як це – що? Як узагалі можна бути настільки спокійним?
Усе життя я вважала себе людиною і спокійною і виваженою. Які б ситуації не були, а я ніколи з себе не виходила. Спочатку обдумаю, потім уже дію.
Але, як виявилося, є речі, які можуть розхитати навіть сталеві нерви і змусити реагувати, навіть найспокійнішу людину. У моєму випадку – моя невістка.
Ой, не подумайте, я не та свекруха, яка з порогу шукає недоліки. Ні. Я з самого початку вирішила бути підтримкою для молодої сім’ї.
Працюю я на двох роботах, бо ж треба допомагати їм із виплатами за квартиру, грошима на продукти. Та й взагалі я роблю все, аби життя для них було трохи легшим.
З самого початку невістка здавалася ідеальною. Маринка, хоч і молода, а видавалась і розумною і хазяйновитою не за роками. Вдома у молодих завжди пахло смачною їжею, підлоги блищали, а сама невістка завжди виглядала просто ідеально.
Та от одного дня повернулась я з роботи на годину раніше. Придбала купу продуктів молодим, вирішила занести. Відкриваю двері й бачу: невістка в навушниках зі шваброю в руках.
Здавалось, що тут дивного? Але ж вона підлогу не миє, а лише швидко протирає мокрою ганчіркою, створюючи вигляд щойно вимитої підлоги. Ну, думаю, може, часу мало, вирішила так “зекономити”. Але це був лише початок.
Далі – більше. Помітила, що її “домашня кухня” зовсім не її рук справа. Пельмені, якими вона так пишалася, виявляється, ліпить не вона, а якась бабуся, якій вона платить гроші.
Чебуреки, вареники, навіть сирники – теж не її заслуга. Усе це готує жінка із сусіднього будинку за гроші. Як я дізналась. Випадково стала на балачку із бабусею із їхнього під’їзду. Старенька і не знала хто я, думала нова квартирантка, тож давай рекламувати себе і свої пельмені:
— У 130 квартирі запитайте. Там Олена, щотижня мені 5 кілограм замовляє. Чоловік думає то вона така господиня гарна.
І знаєте, це б ще можна було якось прийняти, якби не її методи вирішення інших побутових питань.
Уявіть собі, посуд вона теж не миє! Збирає брудні тарілки та сковорідки й носить їх до сусідки, у якої є посудомийка. І поки ця посудомийка робить свою роботу, вони сидять і п’ють чай, обговорюючи якісь свої справи.
Звісно, то не безкоштовна щедрість, тій вона також гроші платить. Уявляєте? А я собі думала, що вона весь день зайнята тим, аби навести лад у домі.
Мене це не просто вразило, я від обурення аж підстрибую. Як так можна? Я працюю з ранку до ночі, намагаючись допомогти їм стати на ноги, а моя невістка що?
Вона спокійнісінько витрачає гроші на звичайні побутові речі, замість того, щоб зробити те ж але самій. Марнотратство таке, що аж душа плаче. І це при тому, що я завжди вважала її доволі розумною дівчиною.
Я спробувала поговорити з сином, але він лише знизав плечима:
— Мамо, не втручайся. У нас все добре, ми щасливі.
— Щасливі, кажеш? А мене хто зрозуміє? Я ж для кого стараюсь? Які щасливі, якщо дружина твоя таке робить нам за плечі. Якщо у цьому віри їй немає, то що вона ще приховує, де хитрить?
Тепер я навіть не знаю, як бути. Продовжувати працювати на двох роботах і закривати на це очі? Але це вже не для мене. Говорити з невісткою напряму? А що я їй скажу? Вона ж одразу образиться, а там, дивись, і син почне уникати розмов зі мною.
Хоч і розумію, що мовчати не можна, а як вивести її на чисту воду і припинити це все розуму не докладу. От як мені бути, підкажіть?
Головна картинка ілюстративна.
