— Ти бачила, що вона витворяє? — прошепотіла моя подруга Марта, схилившись до мене так близько, що я відчула її парфуми. Її очі блищали від подиву, коли вона кивнула в бік танцмайданчика.

Я повернула голову і ледь не ахнула. Моя свекруха, Лариса, у своїй яскраво-червоній сукні, яка була їй явно замалою, кружляла в танці з керуючим рестораном.

Її рухи були такими енергійними, що гості навколо зупинялися, щоб подивитися. Вона сміялася, закидаючи голову назад, а її довге волосся гойдалося в такт музиці.

— Ларисо, може, трохи спокійніше? — обережно сказала я, коли вона на мить зупинилася біля нашого столу, щоб ковтнути ігристого.

— Ой, Соню, розслабся! — вона махнула рукою, її браслети задзвеніли. — Весілля ж твоє, але жити треба в радість! Чи не так, Вікторе? — вона кокетливо підморгнула керуючому, який стояв поруч, тримаючи її за руку.

— Абсолютно згоден, Ларисо! — Віктор усміхнувся, його очі сяяли, ніби він щойно виграв у лотерею.

— Це моє весілля, Ларисо, — я намагалася говорити спокійно, але в голосі проскочила нотка роздратування. — Може, не варто так виділятися?

— Соню, люба, я просто веселюся! — вона розсміялася, ніби я сказала щось кумедне. — Ти ж не хочеш, щоб я сиділа в кутку, як старенька бабуся?

Гості навколо почали перешіптуватися, і я відчула, як обличчя палає від сорому. Мій чоловік, Данило, стиснув мою руку під столом, але навіть його підтримка не могла заглушити відчуття, що це свято перестало бути нашим.

Мені 24 роки, і я щойно вийшла заміж за Данила — доброго, спокійного хлопця, з яким ми зустрічалися три роки. Наше весілля планувалося як ідеальний день, сповнений любові, сміху й теплих моментів.

Але, як виявилося, головною героїнею того дня стала не я, а моя свекруха, Лариса. Вона — жінка, яку важко не помітити. Завжди в яскравому вбранні, з бездоганним манікюром і макіяжем, який привертає увагу за кілометр.

Лариса не просто доглядає за собою — вона живе так, ніби кожен день — це сцена, а вона — головна актриса. І я не проти, щоб вона насолоджувалася життям. Але чому це має бути за мій рахунок?

Лариса — особлива. Їй 45, але виглядає вона максимум на 35. Після розлучення з батьком Данила вона отримала половину їхнього сімейного бізнесу — мережі невеликих кав’ярень, до яких, до речі, вона ніколи й пальцем не торкалася.

Ще в неї є батьківська квартира в центрі міста, яку вона здає за 15 000 гривень на місяць. Цих грошей їй вистачає, щоб жити, як вона каже, “на повну”.

Вона не працює, але її графік заповнений: то масаж, то косметолог, то йога, то вечірка з подругами. А ще Лариса постійно в пошуках “того самого” чоловіка. І, схоже, вона вирішила, що моє весілля — ідеальне місце для цього.

Усе почалося ще до весілля, коли ми з Данилом почали планувати свято. Лариса одразу заявила, що хоче бути залученою.

— Соню, я знаю, як зробити ваше весілля незабутнім, — сказала вона, сидячи в нашій маленькій орендованій квартирі. Її яскраво-рожевий костюм виглядав так, ніби вона щойно зійшла з подіуму. — У мене є контакти найкращого флориста в місті, і я можу домовитися про знижку на декорації.

— Дякую, Ларисо, але ми з Данилом уже обрали флориста, — відповіла я, намагаючись бути ввічливою. — І бюджет у нас обмежений, тож ми хочемо щось просте.

— Просте? — вона підняла брову, ніби я сказала щось образливе. — Соню, весілля — це раз у житті! Треба, щоб усе було шикарно! Я можу додати 2 000 доларів, якщо треба.

— Мамо, ми не хочемо витрачати більше, ніж можемо, — втрутився Данило, його голос був спокійним, але твердим. — Ми з Софією хочемо скромне свято.

— Скромне? — Лариса скривила губи. — Ну, добре, але я все одно допоможу. Не можна ж, щоб моє єдине дитя одружилося як-небудь.

Я тоді подумала, що її допомога може бути корисною. Але я помилялася.

Лариса взялася за організацію з ентузіазмом, який межував із одержимістю. Вона наполягла, щоб ми обрали ресторан, який був удвічі дорожчий за наш бюджет.

— Соню, Даниле, цей ресторан — найкращий у місті! — вона розмахувала руками, показуючи нам фото на телефоні. — Погляньте на ці кришталеві люстри! А тераса з видом на річку? Це ж казка!

— Ларисо, це коштує неймовірні гроші лише за оренду залу, — я намагалася бути стриманою. — Ми не можемо собі цього дозволити.

— Ой, не переживай, я заплачу половину! — вона усміхнулася так, ніби це вирішувало всі проблеми.

— Мамо, ми не хочемо, щоб ти платила, — Данило нахмурився. — Ми самі впораємося.

— Та що ви, діти, я ж для вас стараюся! — Лариса закотила очі. — Не будьте такими нудними.

Урешті ми погодилися на ресторан, але лише тому, що Лариса пообіцяла, що не втручатиметься в інші деталі. Звісно, вона не стримала слова. Вона сама вибрала колір скатертин (яскраво-червоний, хоча ми хотіли пастельні тони), замовила торт за 10 000 гривень, який ми не просили, і навіть запросила свою подругу-фотографа, хоча ми вже найняли іншого.

— Ларисо, ми ж домовилися, що фотографа обираємо ми, — я намагалася не підвищувати голос, коли ми зустрілися в неї вдома за тиждень до весілля.

— Ой, Соню, моя подруга Катя — професіонал! — вона відмахнулася, наливаючи собі кави. — Ваш фотограф, мабуть, якийсь студент. А Катя знімала весілля доньки мера!

— Але ми вже заплатили завдаток, — я відчувала, як у мені закипає роздратування.

— Я все владнаю, — Лариса підморгнула. — Катя зробить вам знижку.

Данило тоді лише зітхнув. Він звик, що його мама завжди робить усе по-своєму.День нашого весілля настав, і я сподівалася, що все пройде гладко.

Я стояла перед дзеркалом у білій сукні, поправляючи фату, коли до кімнати зайшла Лариса. Її червона сукня світилася, як неонова вивіска, а макіяж був таким яскравим, що я на мить забула, хто тут наречена.

— Соню, ти виглядаєш мило, — сказала вона, оглядаючи мене з ніг до голови. — Але, може, варто було додати більше блиску? Зараз модно сяяти!

— Дякую, Ларисо, але мені подобається так, — я всміхнулася, намагаючись не звертати уваги на її тон.

— Ну, як знаєш, — вона знизала плечима і поправила своє волосся. — До речі, я запросила кількох своїх друзів. Вони такі цікаві люди, вам сподобається!

— Друзів? — я відчула, як в очах потемніла. — Ларисо, ми ж узгоджували список гостей!

— Ой, та всього п’ятеро! — вона розсміялася. — Не переживай, вони не їдять багато.

Я не знала, що сказати. Данило, який щойно зайшов, лише похитав головою.

— Мамо, ми просили не змінювати список, — сказав він тихо.

— Даниле, я ж для вас стараюся! — Лариса підійшла до нього і поправила його краватку. — Хочу, щоб усе було ідеально.

Свято почалося чудово. Гості усміхалися, музика грала, а я нарешті відчула себе щасливою нареченою. Але незабаром я помітила, що погляди гостей спрямовані не на нас із Данилом, а на Ларису.

Вона танцювала, сміялася, розповідала анекдоти і, здавалося, була всюди. Її червона сукня гіпнотизувала всіх, а її флірт із керуючим рестораном, Віктором, ставав дедалі відвертішим.

— Ти бачила, як вона танцює з тим чоловіком? — моя мама, підійшла до мене, тримаючи келих. — Вона ж твоя свекруха, а поводиться, ніби їй 20!

— Мамо, я знаю, — я зітхнула. — Вона завжди така.

— Але ж це твоє весілля, Соню, — мама нахмурилася. — Вона забирає всю увагу.

— Я поговорю з нею, — пообіцяла я, хоча знала, що це марно.

Коли я підійшла до Лариси, вона саме сміялася з чергового жарту Віктора.

— Ларисо, можна тебе на хвилинку? — я спробувала усміхнутися.

— Звичайно, люба! — вона повернулася до мене, але її очі все ще були спрямовані на Віктора. — Що таке?

— Може, ти трохи стишиш оберти? — я намагалася підібрати слова. — Усі дивляться на тебе, а не на нас.

— Ой, Соню, не будь такою серйозною! — вона розсміялася. — Люди просто радіють за вас!

— Але це наше свято, — я відчула, як голос тремтить. — Ми з Данилом хочемо, щоб воно було про нас.

— Добре, добре, я зрозумію, — вона махнула рукою, але я бачила, що вона не сприйняла мої слова серйозно.

Вона пішла танцювати знову і на цей раз ще активніше. Гості їй аплодували і знімали її на відео. Навіть відеозйомка більше до неї була прикута ніж до нас.

Тоді я не витримала і попросила свою свекруху піти. Не вміє поводитись, то чого приходити на свято? Весілля для наречених. а не для того, аби знайти собі пару, ну хіба ж ні?

Звісно і чоловік і свекруха образились на мене. досі зі мною не розмовляє навіть мама моя рідна. Але я не вважаю що зробила щось не те. Свято було нашим і я повернула його собі.

От ви б не вчинили так само?

Головна картинка ілюстративна.