fbpx
Історії з життя
– Словом так, Вітю. Ви з мамою звісно не в курсі, напевно, наших обставин. По-перше, я не олігарх, який володіє великою компанією, а тільки співвласник невеликої будівельної фірми. По-друге, ви не врахували, що Наталя вже доросла, і ми не тільки не маємо права виселити її з кімнати, але і залишити тебе надовго у нас не можемо. На готель мама тобі кошти не виділила, ми теж платити не будемо. Тому, на кілька днів – ти наш гість, будеш спати в кімнаті зі мною

«В суботу вранці приїжджає племінник Вітя. Ти зможеш зустріти? »

«Куди приїжджає і о котрій?»

«Центральний вокзал, 10.00»

«Не дуже зручно, але що-небудь придумаємо»

Такий діалог в мережі відбувся між подружжям Вірою і Олегом, в четвер, після обіду. Як завжди, у Олега на роботі запарка, тому у них така домовленість: дзвонити тільки в крайньому випадку, а так – писати повідомлення, ну і зокрема – всі питання взагалі вирішувати вдома, за вечерею.

Увечері Олег прискіпливо з’ясував, про кого йде мова, і що треба робити. Вітя, власне кажучи, ніяким племінником ні Вірі, ні Олегу не був. Так, щось віддалене, в кращому випадку, на рівні нащадків троюрідних бабусь. З цієї ріднею зідзвонювалися один-два рази на рік, навіть не дуже добре знали, кого як звати.

– А з чого раптом він приїжджає? Надовго?

– Не знаю, я толком нічого встигла запитати, вона говорила без угаву, але все не по ділу… – розвела руками Віра.

– І хто це, «вона»?

– Ну, це… мама Вітіна, чи тітка. Ну, або бабуся…

– А звуть її як? Я подзвоню зараз, все з’ясую.

– Я не запитала, незручно було, вона ж мене відразу на ім’я назвала, а я не пам’ятаю… – Віра зніяковіло посміхнулася.

– Добре, давай номер, з якого вона дзвонила, буду з’ясовувати, – зітхнув Олег.

Однак навіть йому не вдалося нічого з’ясувати. Спочатку номер не відповідав, потім слухавку взяли, але там була якась бабуська, від якої тільки і вдалося добитися, що Людка прийде – подзвонить. Яка Людка, і коли прийде, невідомо.

У п’ятницю до обіду телефон знову мовчав, а потім зателефонувала та сама Людка, і знову почала торохтіти. Тут вже не витримала спокійна, неконфліктна Віра, гаркнула на невідому їй Людку, щоб вона говорила повільно і тільки по справі. Зрештою, з’ясувалося наступне: її Вітя приїжджає поїздом на 10.12, вагон восьмий. Хлопчика обов’язково потрібно зустріти, у нього важка сумка.

Продиктувала телефон Віті – зателефонувати по приїзду. На питання, навіщо Вітя приїжджає, ображено фиркнула: «У нашій глушині роботи нормальної немає, а у вас – мільйонник, майже столиця, можливостей багато!». Всі інші питання закруглила: «Вітька приїде, сам все розповість!».

У суботу Олег з великим небажанням поїхав на вокзал. Через дві години повернувся похмурий, у супроводі худого, прищавого юнаки з дорожнім баулом і невеликим рюкзаком, очевидно, що демонстрували ту саму «важку сумку».

Віра, вже відчуваючи, що нічого хорошого не передбачається, квапливо покликала всіх на кухню – перекусити і познайомитися. Виявилося, що Віті зовсім недавно виповнилося 18, від армії він звільнений, тому приїхав у велике місто, влаштуватися на гарну роботу, накопичити грошенят.

– А що ж ти відразу в столицю щось не поїхав? – вдавано спокійно запитав Олег.

– У столиці у нас рідні немає, знайомих теж, та й жити там ніде! – безтурботно відповів юнак.

– А у нас, значить, є де?

– Ну так! Мені мама сказала, що у вас квартира велика, і дядько Олег на хорошій посаді працює, мене до себе прилаштує!

– Ага! А дядька Олега про ці плани хтось сповістив? – фиркнула донька Климових, п’ятнадцятирічна Наталя. Було видно, що гість у неї позитивних емоцій не викликає.

– То ти що, у нас жити збираєшся? – оторопіла Віра.

– Звісно! Мамка каже, що можна, місця у вас багато!

– І де ж ти у нас розміститися хочеш?

– Ну, у вас же дві кімнати: ви у великій, а я в маленькій. В тісноті, як то кажуть! – Вітя радісно зареготав.

– А ти не подумав, Вітю, що нам буде не зовсім зручно жити з донькою в одній кімнаті? Їй же не п’ять років, а п’ятнадцять!

– Навіть нехай і не думає! – стрепенулися Наталка. – Я зі своєї кімнати нікуди не піду!

– Так, Вітю, такі питання потрібно вирішувати заздалегідь, і не тільки з мамою, але і з нами. Набери-но мені маму, я з нею поговорити хочу. – Олег встав з-за столу.

– Ой, дядьку Олеже, у мене гроші на рахунку закінчилися, наберіть самі, будь ласка!

– Ні, Вікторе, твоя мама особливо слухавки не бере, коли ми дзвонимо. Так що я краще тобі кілька копійок зараз на рахунок закину, і ти подзвониш! – Олег був непохитний.

Гостю нічого не залишалося, як прийняти пропозицію. Незабаром він набрав номер, поговорив кілька хвилин, потім передав слухавку Олегу. Чоловік вийшов до кімнати, і незабаром повернувся на кухню.

– Словом так, Вітю. Ви з мамою звісно не в курсі, напевно, наших обставин. По-перше, я не олігарх, який володіє великою компанією, а тільки співвласник невеликої будівельної фірми. По-друге, ви не врахували, що Наталя вже доросла, і ми не тільки не маємо права виселити її з кімнати, але і залишити тебе надовго у нас не можемо. На готель мама тобі кошти не виділила, ми теж платити не будемо. Тому, на кілька днів – ти наш гість, будеш спати в кімнаті зі мною, там є невеликий диванчик. Мама з Наталею поки побудуть в дитячій, якщо так можна сказати. На тижні постараюся вирішити питання і з роботою тобі і з житлом.

Пізніше ввечері Віра зловила чоловіка в кухні, і попросила розповісти подробиці його розмови з Вікторовою мамою.

– А, які там подробиці! – Олег махнув рукою. – Його мама думала, що ми поселимо її Вітю в окремій кімнаті, будемо годувати, пестити і леліяти. Я влаштую його до себе на фірму своїм замом з божевільним окладом, а він буде приходити на роботу на кілька годин в день, щоб показати, який він господар!

– Вона що, реально думала, що ми заберемо кімнату у Наташки заради її дорогоцінного синочка?

– Не знаю. Вона, по-моєму, взагалі не бере її до уваги. Типу, дрібниця якась, їй і біля батьків непогано буде! Головне, щоб її синочкові добре було!

– А що ти хочеш йому знайти? Ну, в сенсі роботи?

– Віро, давай зараз відпочивати! На тижні я все вирішу. Не знаю, правда, наскільки його обрадує моє рішення. Не впевнений, але може і вийде щось, якщо хлопця від мамки відірвати.

У вівторок ввечері Олег приїхав з роботи раніше. Зайшов до кімнати, яку ділив з хлопцем, і без передмов сказав:

– Так, Вітю. Я домовився про тебе, про житло і про роботу. Через два дні звільняється ліжко в кімнаті на двох, у нашому гуртожитку. Там непогано – є кухня з плитою, гарячий душ, вай-фай безкоштовний. Перший місяць я за тебе заплачу, потім вже сам будеш, з зарплати – там копійки буквально.

– Тобто, як? В гуртожиток? Я не хочу в гуртожиток!

– А чим тобі гуртожиток не підходить? Ти зараз теж ніби як в гуртожитку живеш!

– Ні, ну це зовсім інше…

– Звісно, інше! Тут тітка Віра нагодує смачненьким, і не треба думати, звідки воно береться! Не життя, а мед! Але так не буває, Вікторе! На все життя так не прилаштуватися.

– Ну нехай… – хлопець знизав плечима, – гуртожиток то гуртожиток. На двох кімната? Це нічого, я вдома з братом і дідом в одній кімнаті жив, у нас теж тісно… А робота яка, дядьку Олеже?

– Робота? Робота така: будеш їздити з водієм і експедитором. Допомагати їм – розвантажувати будматеріали, принести, розсортувати. Посада – вантажник називається.

– Вантажниииик??? – юнак явно був в здивований.

– Так, Вітю, вантажник. Те, з чого я свого часу починав. Вантажив, носив, тягав. І при цьому вивчав товар, ціни, асортимент. До замовників придивлявся. Потім експедитором став, потім сам почав товар на складі сортування, відбирати найвідповідніший. Маршрути вивчав, логістику оптимізував.

– Але я не готовий зовсім… Я не знаю, мама мені зовсім інше говорила…

– Вітю, послухай мене дуже уважно! Твоя мама – дуже хороша, вона тебе любить і береже. Але ти чоловік, Вітю! У всякому разі, повинен ним бути! Щоб стати справжнім чоловіком, треба пройти весь шлях, почати з нуля домогтися всього самому. Я намагаюся дати тобі таку можливість! Якщо у тебе в голові мізки, і руки ростуть не з… ну, в загальному, звідки треба, у тебе все вийде! З будь-яким питанням по роботі хлопці завжди допоможуть, у нас колектив нормальний. Та й у мене все можеш запитати.

– А це… Скільки у вас вантажник отримує? А експедитор?

– Не бійся, не образимо. У нас зарплати хороші! І на життя вистачить, і на їжу, і на відпочинок. Продуктів підкинемо, та й на вихідних в гості приходь, на домашнє! Копійка, що ти горбом своїм і потом заробив, вона, знаєш, більше коштує, ніж сотня халявних! А у тебе, як я бачу, з халявними теж не дуже! Так що, давай, довго не думай, завтра чекаю відповіді …

Олег попрямував до дверей, і вже майже вийшовши з кімнати, почув:

– Дядьку Олеже, чого там тягнути до завтра, я все вирішив уже. Давайте спробуємо…

Автор: Oleksandr Sоrоkovyk

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page