fbpx

Сльози на очі. Дублянка. Вона була дбайливо загорнута у спеціальний чохол, але я одразу її впізнала. Саме її я колись придбала своїй мамі, а та її за вітром пустила. Хто ж знав, що та дублянка так змінить наше життя.

Сльози на очі. Дублянка. Вона була дбайливо загорнута у спеціальний чохол, але я одразу її впізнала. Саме її я колись придбала своїй мамі, а та її за вітром пустила. Хто ж знав, що та дублянка так змінить наше життя.

Ох я й сердилась тоді. ні ну правда, хто так робить узагалі? Моя мама саме влаштувалась на роботу поштаркою. Ходити потрібно було селом розносити газети і пенсію. Село у нас велике, а мамі, як новенькій, звісно дали дальній і дуже незручний маршрут.

А мамо моя не мала одяганки ніякої. Вона п’ять років тата мого доглядала, не до нарядів було. Кожна копійка йшла на те, аби його на ноги поставити. Ми його по всій Україні вивозили, а як трішки легше йому стало і вже сам міг себе обійти, то він же мамі і сказав, аби вона між люди йшла працювати.

Я тоді саме отримала дитячу виплату першу. Не надто багато, як по нинішнім міркам, але тоді то була сума досить таки пристойна. От тоі чоловік мій і сказав, що потрібно маму мою одягнути і взути. Як на те у комісійному магазині поряд з моїм домом дублянка з’явилась. 2014 рік, три тисячі. Дорого, але яка ж вона красива була. Видно, що річ дорога, теплесенька, м’якесенька і легенька. У нас із мамою розмір один. Я одягла і зрозуміла, що мамі буде саме те. І тепло взимку і легка, але ж і гарна!

Привезла так мама і брати не хотіла. Казала. що я молода і мені та річ потрібніша буде. Собі ж просила мою куртку стару та й усе. Ледь умовили. ото тато тільки й зміг сказавши, що вона залужила і від нього і від дітей своїх на такий подарунок. То мама розплакалась і прийняла.

Проте не довго мама моя у тій дублянці проходила. До нас у село родина із Донецька приїхала. Люди нікого у нас не знали. Заїхали на авто до сільської ради і попросили у голови прихистку. Всім селом їм усе зносили. Так моя мама побачила, що та жінка ходить у легенькій куртці в мороз і знаєте що зробила. Так! віддала свою нову дублянку.

Я аж плакала тоді. Але що вже зробиш. пішли з чоловіком і придбали мамі тепле пальто для мами. Тільки я її дуже вже просила не віддавати, бо ми не потягнемо подібних витрат.

Ті люди у нас тоді не довго пожили і виїхали. Мамі ж та жінка телефонувала часто, зі святами вітала і так, потеревенити могли годинами. Потім вони виїхали спочатку на заробітки за кордон. а потім там вирішили і осісти.

А тут 2022 рік. Ми два тижні у підвалі просиділи, а коли зрозуміли, що треба тікати – виїжджали сім’єю у колоні з нашими сусідами. Що могли у старенький татів москвич запхати? Четверо дорослих і трійко дітей. Взяли свої душеньки, ікони і поїхали рятуватись.

Нас прийняли спочатку у Дніпрі, потім були Черкаси, Івано-Франківськ. Батьки не хотіли, та й я з чоловіком не мала бажання розлучатись, проте ми таки поїхали за кордон.

Саме коли ми були у центрі для біженців і пролунав дзвінок маминого телефону. Вона змогла сказати лиш кілька слів і розридалась – передала телефон мені.

— Де ви є зараз. – почула я голос на тому боці. – Ми виїжджаємо за вами, просто скажіть де ви є. У нас зупинитесь ми вас заберемо.

Ось уже десятий місяць, як ми живемо поруч із Людмилою і Дмитром. Вони нас забрали, обігріли, прихистили. У перший же вечір Людмила винесла зарюмсаній мамі вішак на якому у чохлі висіла дублянка. так-так, саме та прекрасна дублянка, яку я колись дарувала своїй мамі.

— Я ж тоді не мала що одягнути. Ми схопили дітей і поїхали, ота легенька курточка весняна усе що я мала. А на дворі так холодно було. Я її не носила відтоді. Коли гірко стає на душі, або безвихідь яка, я її накидаю на плечі і ніби мене мама рідна обіймає. Таке тепло від неї іде, вона ніби аж зцілює мене, дає сил жити.

Ми всі втирали сльози. Дублянка, дублянка за три тисячі гривень мамина безмежна доброта і людяність цих незнайомців – ланцюжок який нас урятував. Якір, що не дав загубитись у тому вихорі, що поглинув нас так несподівано.

19,01,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page