Подібних розмов я раніше не чула. Колись були “ми”, а тепер суцільне “я”.

Але почну з початку. Нам з Вадимом по 40, ми однолітки, різниця у віці у нас півроку. Одружені понад 15 років, які можна назвати щасливими. Звісно, що бувало всіляке, але загалом живемо ми непогано.

Нещодавно ми переїхали у нову оселю. До шлюбу у мене була своя однокімнатна квартира, де ми всі ці роки й мешкали, але з появою другого синоча зрозуміли, що простору нам дуже не вистачає.

Ми розглядали різні варіанти, щоб покращити свої житлові умови, але зійшлися на тому, що треба продавати мою однокімнатку, докладати гроші і купувати щось просторіше.

Ця ідея була найреальніша для нас, бо вкладатися у пайову участь і чекати роки на здачу будинку нам було б непросто. Тому вирішили пошукати щось на вторинному ринку.

Отже, знайшли ми ідеальний для себе варіант. То була невелика за площею трикімнатна квартира на вторинному ринку. Найбільше нас влаштовувало те, що доплата виходила невелика. Єдине – треба було добряче вкластися в ремонт.

Ми без зайвих роздумів зважилися на такий крок. На час ремонтів і всіх інших організаційних питань ми переїхали до моїх батьків у приміське село.

Десь за місяців шість ми закінчили всі роботи: і переоформлення документів, і сам ремонт, і облаштування простору. На мій погляд, впоралися ми досить таки швидко. Ну і от живемо собі у новій квартирці, тішимося і душею відпочиваємо. Принаймні я.

Але я помічаю останніми місяцями, що у чоловіка дуже змінилася риторика. Де б ми не були, з ким би не говорили, він всюди приплітає своє “я”, особливо, що стосується ремонту і всіх питань по квартирі.

Дуже показовим був для мене йог спіч на дні народження мого похресника, між іншим, та були й мої батьки, а вони, як ніхто, знають, що у всіх цих словах лише часточка правди.  Мені було дуже неприємно, навіть трохи соромно, перед батьками.

Бо було лише чути:

— Я вибрав крутий район,

— Я вибрав добротний будинок,

— Я замовив круту бригаду,

— Я замовив меблі, шафу, телевізор, холодильник…..

— Я поставив добру підлогу,

— Я зробив перепланування…

І всюди-всюди оте “яяяяяяяяяяяя”. Господи, та мені вже аж вуха в’яли.  Бо ні разу, чесно, ні разочку я не чула про “ми” і про свою участь у цьому процесі.

А те, що я ганяла вибирати кожну плиточку, кожен клаптик цієї квартирки, то якось залишалося поза ширмою його якання. А це ще я не почала згадувати про те, що перетворила свою особисту квартиру у спільнонажите майно, я ж могла її не продавати і мати свою власну оселю.

І, якщо чесно, не розумію, чи то норма, чи то перші дзвіночки, що “ми” вже немає. Бо з боку то дуже дивно звучить, принаймні для мене.

Може є якась на то рада? Я не хочу на порожньому місці сваритися з Вадимом, але мене це дістало.

Фото: Олександри К.