Звичайно, що я й бровою не повела, коли мені та дівиця почала фото пересилати. Слухайте, не для того я двадцять років з чоловіком живу та на все це очі закриваю, аби тепер, коли ця нього хороша посада і зарплата, голову гордо задерти голову і залишити все суперниці.
За кого вона мене має?
Так. Те, що ця жінка не проста, я зрозуміла по тому, як різко зменшився сімейний бюджет. Ну, це ж уже ні в які ворота, адже нам дітей вчити, а він туди гроші дає і дає. Це ж наші гроші, вони мають бути в родині.
– Я не кажу, хай собі чоловік потішиться, але ж не на таку суму!
Тоді я вирішила їй написати і все пояснити.
– Любонько, тобі треба зменшити апетити аби ми всі й далі були щасливі і задоволені. Повір, ти не перша і не остання, я розумію, що ти хочеш якнайбільше заробити грошей, але ж май трохи розум. Так не можна робити, це я тобі надалі кажу, як ти маєш діяти, бо ти ж така, що на моєму не зупинишся. Ти маєш берегти дружину, щоб вона мала теж гроші і тоді ти матимеш довге волосся. Зрозуміла?
– Ні, і не хочу розуміти. Тарасик на мені жениться, він мені це сам сказав.
– Слухай, в Тараса Петровича серце, йому не можна хвилюватися і перенапружуватися, не починай це все.
– Почну, бо я цього заслужила. Чи ви думаєте я з великої любові з ним?
Як бачите, я намагалася достукатися до її розуму, але все було марно. Вона запустила таке, що результат став невтішним для нас усіх.
Отож, прийшов Тарас додому і почав говорити про те, що він нарешті хоче пожити для себе, що він ще молодий і йому лише сорок сім…
Я була спокійна, адже мала відкладену суму і не малу, але зажадала від чоловіка залишити нам квартиру, а все інше поділити порівну.
Він погодився і я вже надіялася, що ми мирно це все завершимо, ми ж цивілізовані люди.
Але ж та не дасть так просто квартирі з рук втекти, почала приходити почала йому капати, не давала ні хвилини спокою.
Далі в Тараса почалися неприємності на роботі, бо він не міг зосередитися, я ж завжди піклувалася про те, щоб чоловік був завжди в доброму гуморі на роботі. А та де таке знає? По десять разів видзвонює і все вона щось хоче аби котик купив.
В результаті, Тарас зараз лежачий, йому ж не можна було нервувати. Вона прибігає чи ні – не знаю, бо я туди теж не ходжу. Адже він мені чужа людина тепер, я всі свої обов’язки передала молодій дружині, тому умиваю руки, як то кажуть.
Але ж ось знайшлося купу знайомих та родичів, які мене засипають питаннями, чому це я Тараса не візьму до нас, щоб виходити.
Вибачте, а з якого дива? Як людина він чинив не порядно, я мала перед ним зобов’язання, тому мовчала, але тепер не планую закривати на це все очі.
Він має те, що хотів, прагнув всією душею, хоч я його й просила подумати.
Тільки заради нашого минулого, то я ще раз зустрілася з його новою дружиною.
– Любонько, якщо ти поставиш його на ноги. То він буде тобі вдячний на все життя, ти подумай, скільки це грошей. Просто зараз треба буде трохи перебути. Але ж ти хочеш вирватися в люди? Тоді забирай його додому і наймай доглядальницю.
– Це все ви винні! Вперлися за квартиру!
– У нас діти і вона мені подобається, ти ж не клей з себе наївну.
Не знаю, що там вона буде робити, бо я планую жити надалі у своє задоволення, мені якраз цього року сорок п’ять і життя почнеться заново!
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
