Я одружена більше 30 років. І ніколи не любила свого чоловіка. Чому тоді вийшла за нього заміж? Не знаю. Він влаштовував мені сюрпризи, робив дорогі подарунки, а якось взагалі повітряну кулю замовив на день народження. Я під враженням і відповіла йому “так”. Ми були знайомі лише півроку, але мене це не бентежило. Та й батьки не відмовляли.

Через рік усе перестало бути таким романтичним та райдужним. Чоловік почав заливати за комір. Він і раніше це робив, але всіляко приховував свою залежність. Я сподівалася, що мені вдасться його перевиховати чи примусити забути про оковиту. Але то був самообман. Я скаржилася батькам, а вони лише знизували плечима. Мовляв, бачили очі, що брали. Вони були проти розлучення, адже розуміли, що я повернуся до них.

Але до мене він ставився добре і заробляв дуже пристойні гроші. Він не контролював мене, не забороняв бачитися з подругами, не вимагав ідеального порядку та сніданків у ліжко. Загалом ідеальний чоловік, якби не любов до оковитої. Але я розуміла, що мене ніхто  так не любитиме.

Коли я набралася сміливості і зважилася розлучитися, дізналася, що чекаю на дитину. До двох років сина чоловік взагалі не вживав, а згодом знову його понесло. Я вночі поїхала з дитиною до батьків. На розлучення я не подавала, але мешкала з батьками. А за півроку повернулася до чоловіка. Він навіть зробив ремонт із цього приводу та обставив квартиру новими меблями. Однак я його попередила: хоч один раз зазирнеш у чарку — я йду. Він тримався, тому я зважилася на другу дитину.

Коли молодшому синові виповнилося 4 роки, чоловік знову з рейок злетів. Але тепер він репетував без зупину. Його вгамувати було неможливо, адже він навіть силу свою не відчував. Я хотіла розлучитися і нарешті поставити крапку, але він благав мене, щоб я його не залишала. Він казав, що без мене пропаде, і це була правда.

Коли старший син підріс, він перестав спілкуватися із батьком. Хоч ми й жили всі разом, але він вдавав, що його немає. Нині він і до мене так ставиться. Каже, що через мене ми скотилися до такого життя. Мовляв, якби я розлучилася давно з цією людиною, все було б добре.

Нещодавно старший син одружився та з’їхав від нас. Незважаючи на те, що зі мною та з чоловіком він не спілкується, гроші на весілля все ж таки попросив. Але запрошував нас без ентузіазму. Налагоджувати спілкування він не планує. З молодшим поки що немає таких проблем. Хоча він мені теж сказав, що я мала вибирати дітей та їх комфорт, а не такого чоловіка.

Я постійно плачу і шукаю якийсь вихід із цієї ситуації. Як бути я не знаю. Останні півроку чоловік жодного разу не заливав за комір, почав ходити до церкви.

Я не хочу його кидати і розлучатися, як би старший не наполягав. Я б дуже хотіла, щоб чоловік і сини помирилися, але як це зробити?

04,02,2023

Головна картинка ілюстративна.