Після закінчення інституту Ася поїхала працювати у сільську школу – за розподілом. Так і залишилася жити в селі. Вийшла заміж, народила сина. Сімейне життя не склалося, і минуло вже три роки, як вона виховувала Дмитрика одна.
Її близька подруга Надія залишилася у місті, бо на останньому курсі вийшла заміж. Але й вона незабаром залишилася сама: чоловік покинув її, дізнавшись, що вони ніколи не стануть батьками.
Ася та Надія тепер практично не зустрічалися. Кілька разів за багато років Надія приїжджала до Асі в село під час відпустки. Ася ж нікуди не виїжджала, бо їй не було на кого залишити господарство. Але студентські подруги постійно підтримували зв’язок: телефонували, писали одна одній листи. Коли з’явилися мобільні телефони, почали переписуватись ще частіше.
Минали роки. Після закінчення школи Дмитро вирішив вступити до університету. Надія, дізнавшись про це, одразу запропонувала подрузі, щоб хлопець зупинився у неї:
─ Сама подумай, ─ переконувала вона, ─ поки здасть вступні іспити, поки вирішить питання із гуртожитком, навіщо платити за квартиру, якщо я живу одна у двокімнатній квартирі? І потім: Дмитрик мені, як син. Погоджуйся.
─ Та я згодна. Однак ще треба, щоб погодився Дмитро. Йому вирішувати.
Хлопець знав, що зайвих грошей у мами немає, тому довго не думав:
─ Мамо, не вмовляй. Я й так згоден пожити якийсь час у тітки Надії.
«Якийсь час» розтягнувся на роки. Тітка Надія виявилася чудовою господинею. Не докучала, не псувала життя зауваженнями, не забороняла приводити друзів. Дбала про Дмитра, як про власного сина. Їм завжди було про що поговорити. А іноді й помовчати. Хлопець почувався комфортно поряд із нею. Завжди повертався, як до себе додому.
Коли після навчання Дмитро почав працювати і непогано заробляв, він і тоді не втік від тітки Надії. Не міг залишити її одну: тітонька часто нездужала, потребувала допомоги. Тепер більшість матеріальних видатків Дмитро взяв на себе.
Ася не ревнувала сина до подруги. За ці роки вони фактично стали однією сім’єю. Дмитрові пощастило: у нього було дві люблячі мами.
Потім йому пощастило ще більше: він одружився з чудовою дівчиною.
Наталя виховувалась у дитячому будинку, тому їй завжди бракувало родинного тепла. Ставши дружиною Дмитра, жінка швидко зрозуміла, що потрапила в дивовижну родину. Прикипіла і до Асі, і до тітки Надії.
Слухаючи розповіді подруг про нестерпних свекрух, Наталя тихо посміхалася:
─ А в мене їх дві. Дві мами.
Діти Дмитра та Наталі, в яких один за одним народилися син та донька, називали Асю та Надію бабусями. Дуже любили в них гостювати, коли їхня сім’я вже жила окремо. Їм і на думку не спадало, що баба Надія їм взагалі нерідна. Чужа жінка.
Надія злягла раптово. Мабуть, настав її час. Дмитро та Наталя доглядали її до останнього. Наталка навіть звільнилася з роботи: не могла довірити догляд за бабусею чужій людині.
Перед тим, як піти тітка Надія сказала Дмитрові, який сидів поруч:
─ Спасибі тобі за все, синку.
І спокійно заплющила очі.
Svіtlаna Sushkо.
Фото ілюстративне.