fbpx

Сьогодні Оксана виявила, що її хлопець – одружений. Це її просто приголомшило

Оксана зустрічалася з Тарасом понад три роки. Вона не була юною дівчиною, що біжить стрімголов до вівтаря, бо «так треба», але таке довге зустрічання їй теж не подобалося. І ось сьогодні вона виявила, що її хлопець – одружений. Це її просто приголомшило:

– Тобто? Ти не міг сказати цього раніше?

– Ми давно не живемо разом, тому я вважаю себе абсолютно вільним чоловіком, але ми просто не розлучені.

– І мені плакати від щастя?

– Я люблю тебе і хочу бути з тобою і ця обставина нічого не міняє.

– Ти мене за якусь простачку вважаєш? Чи ти настільки низько оцінюєш мій інтелект? До побачення і щоб я тебе більше не бачила!

Господи! Три роки псу під хвіст… А вона так вірила, що він споріднена душа і її людина, що вони одружаться, і заведуть дітей, що постаріють разом…

Подруги прийшли підбадьорити, але батьками вона не сказала, що Тарас одружений, бо почути ще й від них, яка вона наївна, не хотілося.

– Дуже зручно облаштувався! Там жінка, тут ти. І ніхто нічого не знає!

Подруги втішали і радили, говорили, що все забудеться, а вона не могла зрозуміти, чому він мовчав? Невже так важко сказати: «Мене звати Тарас, я одружений, тому не складай ніяких планів». Він прийшов просити пробачення:

– Я не живу з нею вже більше п’яти років! Вона має іншого. Я не хочу це все знову переживати, не розумієш? Важко, коли тобі зраджують з кращим другом. Я не можу вже нікому довіряти…

– Тому й повівся як свиня? Раз з тобою так, то треба іншим життя ламати?

– Я не хотів тобі казати, бо дуже тебе люблю і хочу бути разом.

– Разом?

– Так.

– Тобто, ти колись планував зі мною постаріти як з порядною жінкою чи як з засушеною коханкою?

– Ці штампи в паспорті нічого не означають!

– Якщо це така дрібниця, то чого ти й досі одружений?

Тарас похнюпився і пішов геть. Мати зустріла його на порозі не радісно:

– Що ти собі думаєш? Довіку в нас жити? Ти вже давно дорослий! Ти жінку маєш!

– Я не живу з нею… Ви знаєте.

– І я тому винна?

Тарас обернувся і пішов геть. В барі виливав душу всім, хто слухав:

– Як я можу розлучитися? Там мої діти! Мої! Моя квартира. Я отак піду геть і все – вони мене забудуть, будуть носити чуже прізвище… А батьки розчаруються остаточно… Вони й так мене гризуть, що не живу з жінкою. Що всіх ганьблю. А як Оксана мене кине, то куди я подамся? Мені скоро сорок і старість вже близенько. З яким лицем я буду назад лізти в їхнє життя? Що мені робити?

– То ти ні собі, ні людям. Як твоя жінка має вже іншого, то ти там точно дому не маєш. Дім – там, де чекають.

Десь о другій ночі Оксану розбудив дзвінок в двері, великий букет квітів досить сильно хитався, але з-за нього таки почулося:

– Ксеню, я хочу бути дома. Ти моя дома.

– Йди проспися, горе моє!

Вона щасливо усміхалася, бо ці слова гріли їй душу, але хтозна, що буде, коли настане ранок? Як Тарас знову передумає чи почне відтягувати?

Але Тарас таки набрався сміливості і подав на розлучення. На диво, його діти не плакали і не кляли йому, батьки не закривали двері перед носом, а колишня жінка лиш спитала:

– Чого так довго?

– А ти чому не подавала?

– Мало того, що я тобі зрадила. Подумала, що буде чесно, якщо ти подаш на розлучення.

Отож, у них з Оксаною з’явилася маленька Алінка, якраз на річницю їхнього весілля – отакий подарунок робить доля тим, хто не боїться майбутнього, минулого і теперішнього.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page