Сьогодні з самого раночку я на ногах. Пекла, варила, ліпила, парила. Відвела меншу у садок, відправила старшого до інституту, склала усе що наготувала в судки і винесла на балкон, вимила підлогу і витерла пил. Оглянувши усе, зі спокійною душею узяла свою дорожню сумку і переступила поріг квартири – нарешті я зважилась. Чоловіку написала, що йду, але він навряд прочитає до четвертої, а я встигну уже й кордон перетнути до того часу. Досить. З мене досить жити зовсім чужим, не моїм життям.
Можете мене засуджувати, можете казати, що я не права, але сьогодні я нарешті зробила те, про що мріяла останні три роки – я залишила, нарешті, свою сім’ю. Так, я мріяла про те, аби мати, ось таку велику. галасливу родину. Я хотіла бути мамою і мати хорошого чоловіка, але коли мрія здійснилась я стала не найщасливішою людиною, яке мені марилось – навпаки.
З Дмитром ми познайомились в інституті. Я тоді студентка останнього курсу, а він викладач. Я покохала одразу і мене не спинила ні різниця у віці, ні те, що він має дітей. Коли він запропонував мені одружитись, я була найщасливішою дівчиною у всьому білому світі. У моїй уяві малювалась велика дружня родина з серіалів, де всі одне одного люблять і одне одному допомагають. Ага!
У Дмитра було двоє дітей. Лізі на той час ледь рік виповнився, а от Рома був у випускному класі. Я щиро намагалась стати для них, якщо не мамою. то хоч подругою, але з часом зрозуміла, що стала чимось на кшталт гувернантки.
Чоловік завше зайнятий: він пише, перевіряє, у нього конференції, семінари, збори, наради. У старшого перехідний вік і абсолютне несприйняття чужої людини в домі. Ні він сцен не влаштовував, він мене просто не помічав. Знаєте, коли ти ходиш, говориш і щось робиш для людини, а на тебе навіть не дивляться. намагаюсь з ним поговорити, знайти хоч щось спільне, а він просто хмикає, встає і йде у інший куток кімнати.
Лізочка, сонечко, звісно. Її мені шкода, але залишатись заради неї у тому домі я не хотіла. Мій день починався з того, щоя готувала речі чоловіку і його сину, потім сніданок для всіх і бігом у садок відвести Лізу. Приходжу додому і в магазин за продуктами, потім прибирання, і готую вечерю.
Три роки одне і те ж. Хотіла вийти на роботу, а Дмитро дивиться здивовано – а діти як, а дім, тобі грошей додати? Ми останнім часом уже й говорили мало – він зайнятий постійно, часи не прості.
А зараз я під’їжджаю до кордону. Прости мене Лізонько, хоча навряд мене хто зрозуміє, але я щаслива. Нарешті моє життя – моє!
07,12,2022
Головна картинка ілюстративна pexels.
