Я довго не могла заснути через хвилювання, як звести кінці з кінцями, не допомагали вже навіть призначені лікаркою снодійні. Цьому була банальна причина: чоловік потрапив під скорочення штату, я знаходилася в декретній відпустці по догляду за дитиною. Синочкові скоро виповниться три роки, тож я можу виходити на роботу, але не прийшла ще наша черга в дитячий садок, а щоб няню наймати, потрібні гроші. Та не тільки хвилювання напосіли на душу, але й роздратування на чоловіка: не вміє він крутитися, як інші, не може постояти за себе. Як з таким жити?
Сон не йшов, я потягнулася за телефоном, помоніторю соціальні мережі, може, й засну, читаючи.
Натрапивши на статтю з психології сімейних відносин, я відчула, як склеюються повіки. Поруч солодко спав чоловік, не переймаючись нашим майбутнім. Я вже хотіла вимкнути телефон, як почула звук повідомлення з проханням додати в друзі. Замість «видалити запит» я випадково клікнула на «прийняти». Далі пішло «дякую за дружбу», «ти мене пам’ятаєш?», «а я був закоханий в тебе, але ти вже зустрічалась з Олегом», «не можу тебе забути. Буду у вашому місті, давай зустрінемось».
Сон знову відлетів, я щось почала відповідати: «не пригадую», «навіщо?» і вийшла зі сайту, бо чоловік спросоння запитав: «Чого тобі не спиться»? Щоб ті пікання есемесок остаточно не розбудили Олега, я вимкнула телефон від гріха подалі і, о диво, зразу ж поринула в солодкий сон. Та не просто сон, а сновидіння про залицяння Ігоря, величезні букети троянд, прогулянку місячної ночі, як ми з ним танцюємо вальс у великому палаці, а мої ноги навіть не торкаються блискучого паркету.
Насправді, я зразу згадала Ігоря, його закохані погляди, які він кидав на мене із сусіднього ряду великої аудиторії, в якій об’єднували дві групи філфаку для читання лекцій. Потім були його спроби познайомитися зі мною поближче, доки не побачив мене з Олегом, моїм майбутнім чоловіком.
У п’ятій ранку я прокинулася й відчула, що вже не можу заснути. Сон не йшов мені з думки, я старалась не дивитися у вікно, щоб його не забути. Романтичні стосунки жили в моїх дівочих мріях ранньої юності. Я, до того ж, лірична натура, люблю музику, пишу вірші. Та в університеті я зустрілася з буденною реальністю, а коли познайомилася з Олегом із політехнічного, то утвердилася в думці, що романтика тільки в книжках і кіно.
Хоч Олег мені й подобався, але годі було від нього чекати коштовних подарунків чи запрошень у ресторани. Разів зо два були з ним у драмтеатрі, кілька разів на концертах на стадіоні. Можливо, з Ігорем було б усе інакше.
Я ввімкнула телефон, там було ще кілька повідомлень з пропозиціями зустрітися. Я поглянула на сонного Олега. Він з невеликого містечка сусідньої області. У нього дружна родина, він дуже любить своїх батьків, сестру і брата. Вони відзначаються особливим почуття справедливості та принциповості, нічого не жаліють для сина, але проти задобрювання викладачів, через що однокурсники відвернулися від Олега.
Коли занадто прискіпливий викладач не хотів поставити йому оцінку, від якої залежала стипендія, сім’я заспокоювала його і підтримувала. Але зараз його рідні далеко, батько не скаже: «Тримайся, сину», мама не запропонує духмяного чаю, брат не обійме, не пригорнеться сестра. Зараз і тут тільки я, а він міцно заснув, щоб завтра з новими силами виходити з ситуації, що склалася.
Враз мені на думку спало, якби це Олег після опівночі переписувався б із незнайомкою. Ні, ні, я сто відсотків упевнена, що мій Олежик вірний мені, надійнішого від нього мені не знайти, з ним легко і просто, затишно й добре. Я не дочитала решти повідомлень і клікнула «заблокувати».
За цю ніч я прожила великий шмат життя і пройшла нелегкий шлях від марних мрій до прозріння та реальності.
