Спершу я подумала, що то який родич мого чоловіка, бо ж схожість була значна. Хлопець пройшов у палату, трішки постояв, поклав пакет апельсинів і вийшов. Ми тоді навіть побалакати встигли і я гадки не мала що говорю з сином свого чоловіка, от тільки я не його мама.
и з Анатолієм прожили у щасливому шлюбі сорок років. Принаймні, я ніколи не могла поскаржитись на свого оловіка. Господарем Толик був хорошим, та й чоловіком добрим.
Знаєте, то легко вийти заміж одразу за успішного і багатого чоловіка. Жити під одним дахом із людиною, яка уже все має і міцно стоїть на ногах.
Значно важче, починати із чоловіком усе з нуля. разом дертись вгору, падати, знову підводитись, ризикувати і розвивати власну справу. Ще важче. при цьому всьому не втратити стосунків. Зберегти той вогник, який поєднав вас колись. Зуміти пронести своє кохання крізь тисячі негараздів.
я вважала, що змогла. Сорок років разом і мій Анатолій досі дивиться на мене із теплотою і любов’ю. Я для нього і досі “Нюся”, а у вазі завжди свіжий букет квітів:
— Хай радують тебе щодня так, як ти мене.
Коли Анатолію раптом зле стало і на порозі його палати виник Роман, я навіть не могла подумати, хто насправді той юнак є. От думки у мене не виникло, що то син мого чоловіка.
Так, вони схожі, але схожий мій Анатолій і на брата свого і на діда. Вся родина у них має орлиний ніс і гострий погляд. думала, може син двоюрідного брата, з яким не була знайома. але знала, що десь той хлопець є.
Анатолій мій не міг розмовляти. То був найважчий момент у нашому житті. коли визначалось, чи залишиться він на цім світі. Критична доба.
Коли мені казали, що він не зможе говорити і навряд ходитиме, я не зважала. Мені було головне аби він просто був поруч. Життя свого без нього я не уявляла. Для мене Анатолій був самим повітрям. як то прокинутись а його немає? Не поруч немає, а узагалі. Хіба ж я тоді зможу жити?
Коли Рома прийшов удруге, я саме з донькою біля Анатолія була. Рома чемно привітався. знову поклав якісь гостинці, а потім вирішив познайомитись із Ритою моєю:
— Роман Анатолійович. ваш брат.
Ми спочатку нічого не втямили. Але Рома додав, для ясності, що мій чоловік його батько.
— Я давно хотів був познайомитись, але тато і мама були проти. Все ж. вони хотіли відгородити нас, тобто, нашу родину, від вашої. Мама й досі проти аби я прихоив до тата, коли ви тут є, але я не розумію. навіщо все це. навіщо уже приховувати хоч щось?
Я не знаю, як жити далі, як тепер мені бути? Виявилось. що усе моє життя то суцільна казка, обман. картинка, яку для мене намалював Анатолій.
І тепер він немічний, його треба доглядати, а я й у палату увійти не можу. Там чужа, геть не знайома мені людина.
Діти просять не зважати, кажуть, що для них тато назавжди найкращий і найдобріший, говорять, що я не повинна от зараз від нього відмовлятись.
А я навіть поглянути на нього не можу. Вже час забирати його додому, а я все відтягую і відтягую.
І як бути? Як скласти життя до купи? А головне, що робити із чоловіком?
Покинути, бо ж заслужив?
Чи все пізно щось змінювати?
29,11,2023
Головна картинка ілюстративна.
