fbpx
Без категорії
Спочатку господиня ніби “ненароком” могла залишити під ліжком гроші або золоті прикраси. Так мене перевіряли. Пригадую, тоді за місяць роботи мені заплатили 420 доларiв, що було дуже мало

Я вийшла зателефонувати додому, i бiля мене зупинилася полiцiйна машина. Двоє правоохоронцiв зажадали документи…

Я була підлітком, коли в нашiй сім’ї почалася чорна смуга – батьки майже одночас втратили роботу. Відкладені грошi дуже швидко скінчилися, а пошуки нового заробітку не давали результату.

Дійшло до того, що в хатi не було шматка хліба, зате в поштовій скриньці – купа квитанцій за неоплачений газ, свiтло, воду… Батько став зазирати до чарки, а мама наважилася виїхати на заробітки з допомогою знайомих до Греції. Пригадую, як обіймала мене та плакала, що свою дитину, ще школярку, доводиться залишати напризволяще…

П’ять рокiв мама гарувала на чужині. Саме завдяки їй я мала змогу пристойно одягатися, харчуватися та, головне, – вступити до навчального закладу, про який мріяла. Тоді, після успішних iспитiв, навіть подумати не могла, що за якийсь рік я вивчатиму іноземну мову не в університетi, а в чужій країнi…

Коли закінчувала перший курс, мама, маючи вже документи, приїхала в Україну. Звичайний огляд у лiкаря закінчився страшним дiагнозом-виpоком, з яким довго не живуть. Майже рiк ми боролися щосили i, дякувати Богу, перемогли недугу. Та чи не всі заощадження, якi вдалося назбирати, витратили на лiкування мами. Тож знову борги, неоплачене навчання… Знову безвихідь. Ми розумiли, що мама вже не зможе працювати чи кудись їхати. Я взяла “академку” i стала збирати документи на виїзд.

У Греції я п’ять днiв легально могла проживати в готелі й протягом цього часу шукати собі роботу. Зазвичай нашi заробітчани звертаються за цим у фірми з працевлаштування (є грецькі, українські, російські). Інколи це забирає до двох місяців.

У “графію” – офіс фірми – часто навідуються самi греки i вибирають прислугу. Збоку це скидається на торг кіньми – гречанки хочуть, щоб жінки, яких вони беруть на роботу, були старшими, некрасивими, охайними i
працьовитими. Якщо ж людина тривалий час без роботи, а грошi закінчуються, то вона може i ночувати в офісі “графії”, де спатиме на стільці. Досить часто нашi люди ночують i на вокзалах, на лавочках у парках та скверах, підшуковуючи такi місця, щоби не потрапити на очі полiцiї.

Напередодні першого дня праці я проплакала цілу ніч. Було дуже страшно їхати до чужих людей. З господарями я спілкувалася англійською, а вони між собою говорили по-грецьки. Тому в мене часто було враження, що вони говорять про мене i що я щось не те роблю. Дуже важко було переламати себе психологічно: перехід від більш-менш нормального життя до статусу служницi нестерпний. Усвідомлюєш, що ти – нiхто.

Щодня я прибирала чотири поверхи величезної вілли, варила їсти, прала бiлизну, прасувала та вичищала доріжки на подвір’ї. На кожному поверсі по три кімнати, одна ванна, балкони. Мала начистити все до блиску, навіть стiни мила. Їла завжди нашвидкуруч: однією рукою пуцувала умивальник, а в другiй – тримала канапку. Щоразу намагалася упоратися з хатньою роботою до приходу господарiв – здавалося, якщо вони побачать, що я щось не зробила, то виженуть.

Спочатку господиня ніби “ненароком” могла залишити під ліжком гроші або золоті прикраси. Так мене перевіряли. Пригадую, тоді за місяць роботи мені заплатили 420 доларiв, що було дуже мало. Наступного місяця ситуація не змінилася, i я попросила господиню, аби підвищила мені платню, однак та не погодилася. Тим часом моє становище у цій сім’ї погіршувалося i тим, що господар “накинув на мене оком”. Він старався швидше за дружину прийти з роботи, телефонував до мене, коли я була вихідна. Урешті-решт став виразно натякати. Розуміючи, що він не зупиниться, я вирiшила звільнитися. Крім того, господиня дедалі частіше почала затримувати мені виплату заробітку.

Коли жінка працює у сім’ї служницею, живе у чужому домi та харчується за рахунок господарiв, це називається месою. Морально витримати на такiй роботi молодим людям дуже важко. Адже ти не маєш права покинути дім, будь-якої години дня чи ночі господиня може наказати щось зробити, i ти змушена виконувати. Саме на месi почуваєшся paбинею. Лише в неділю тобі дають вихідний. I це велике щастя, коли тебе відпустять у суботу ввечері. Бувало таке, що після вихідного запізнюєшся на кілька хвилин, тоді господарi відразу показують на годинник i навіть можуть знизити зарплату.

Остання моя праця на месi була в дуже багатій грецькій родинi. Молода господиня мешкала зi своєю свекрухою та двома дітьми: дівчинцi було десять рокiв, а хлопцевi – дванадцять. 80-річна бабця дуже мене полюбила, та i я прив’язалася до неї. Саме вона навчила мене говорити грецькою. Старенька не любила лишатися у кімнаті сама i просила, щоб я з нею посиділа.

У цій родинi я пропрацювала чотири місяці i за той час не дуже наробилася. Але великою проблемою були діти. Крім прибирання, я мала з ними бавитися, розважати їх.

Після праці на месi я взагалі почала боятися людей та виходити на вулицю. Знайшла помешкання, за яке не платила, але щодня, встаючи о п’ятій ранку, мила будинкові сходи. З часом у мене з’явилися новi знайомi та друзi. Хоча довіряти нашим не варто. Навіть найкращій подрузі не треба розповідати, що в тебе гарна робота та дешеве помешкання. Я в цьому переконалася на своєму досвіді.

Якось познайомилася я iз Галею. Вона, як i я, винаймала житло та працювала на погодинній роботi. Спершу все було добре. Але одного разу, коли Галя побачила, що я сподобалася її знайомому хлопцевi, ставлення до мене одразу змінилося. Вона всіляко намагалася мені в чомусь дорікнути, i ми посварились.

Певний час я сиділа без роботи. I тоді одна знайома порадила мені піти працювати до її колишньої господинi. Жінка одразу попередила, що платитиме мені мало, та не сидіти ж без діла. Сім’я виявилася хорошою. Господарi були задоволені моєю працею, i з часом почали платити більше. Інколи брали iз собою у кiно, театр чи на прогулянку, могли подарувати якусь річ. Жила я поблизу від них, тому господиня, яка весь день нічого не робила, могла до мене зателефонувати та попросити, аби я прийшла й обiбрала картоплю.

Роботою я була задоволена, i коли знайома питала, як мені працюється, розповідала їй про високу зарплатню та подарунки. Та з часом стала помiчати, що ставлення господинi до мене змінилося. Вона всіляко намагалася створити конфліктну ситуацію, а згодом сказала, щоб я взагалі не приходила. Лише через кілька тижнів до мене зателефонував колишній господар i розповів, що жінка, яка мене рекомендувала їм, часто дзвонила до його дружини i наговорювала на мене, мовляв, що я хворiю та хочу відбити в господинi чоловiка.

У Греції я перебувала нелегально, тому намагалась не потрапляти на очі полiцiї. Однак не вдалося. Уперше мене зупинили через кілька днiв після приїзду. Я вийшла зателефонувати додому, i бiля мене зупинилася полiцiйна машина. Двоє правоохоронцiв зажадали документи. Щоправда, я не розуміла жодного слова по-грецьки i розплакалася. Не знаю, чому, але один iз них змилосердився i відпустив мене. Після того випадку взагалі боялася вийти на вулицю.

Один мій знайомий побував у грецькій в’язницi. З його розповіді,- туди краще не потрапляти. У маленькій камерi сидить до 50 осiб. Звісно, місць на всіх бракує, тому починається “битва” за нари: якщо не виборов собі місяця – спиш на холоднiй пiдлозi.

Раз на день усіх водять у душ, на який виділяють 20 хвилин. Не встиг помитися – ходиш брудний. Заборонено користуватися мобільними телефонами. Коли ж приходять родичi чи друзi i приносять пакунки, то всі продукти прискіпливо перевіряють охоронці, половину забирають собі.

Загалом, якщо уперше потрапив до в’язницi, то є право винайняти адвоката, який за свої послуги бере від 800 до 1500 євро. В’язня відпускають i видають довідку, у якiй вказано, що упродовж місяця ця особа має покинути країну. Звісно, ніхто нікуди не їде. Якщо людина не має грошей на адвоката, то вона чекає доти, доки наберуть групу i коштом держави відправлять на батьківщину. Якщо ти потрапив туди удруге, то можеш там затриматися надовго. Інколи це триває до року, допоки хтось iз друзiв чи знайомих не викупить тебе.

Читайте також:

Коли я приїхала на роботу до Греції, то важила 56 кілограмів, тепер – 42. Стає якось не по собі, коли одного дня ти зауважуєш, що робота тебе знищyє. З’являються зморшки, страшенно бoлять нoги. Такої митi починаєш себе дуже шкодувати i міркувати: якого бiса це все мені потрібно?

Але наступного ранку підводишся з ліжка i знову йдеш на роботу. Хоч i дуже важко, але ніхто не хоче повертатись. А буває i таке, що за роботу взагалі можуть не заплатити. У таких випадках ніхто i нікуди не скаржиться, бо господарi можуть викликати полiцiю. Кожен заробітчанин розумiє: якщо з ним щось станеться, то його навіть ніхто не шукатиме. Бо якщо ти в країнi нелегально, це означає – тебе немає. За законом, господар повинен видати заробітчанинові, який має документи, двічі на рік – Паску та Різдво – додаткову зарплату, але мало хто це робив.

Греки люблять скандалити. Щоранку, коли на дорогах тиснява, чоловіки виходять з автомобілів i починають кричати один на одного, щоби дали дорогу, але ніхто нікому не поступається. У грецькій мовi є тільки одна лaйка – “малакія”, що в перекладi українською означає прикра ситуація (дуpнувата людина, негарний випадок тощо), тому зранку до ночі звідусіль лунає тільки це слово.

Серед грекiв теж є такi, що працюють прислугою. Щоправда, їм значно більше платять, за таку ж роботу, яку виконуємо ми. Адже нашi заробітчани не висувають жодних претензій, бо не мають ніяких прав.

Про Україну греки знають дуже мало. Здебільшого, наша держава в них асоціюється з футбольним клубом “Динамо”, братами Кличками та Русланою.

Можна натрапити i на таких грекiв, якi слово “Україна” чують уперше. Одного разу я їхала в таксi, i водiй став розпитувати мене, звідки я, бо дуже здивувався, що знаю англійську. Коли почув, що з України, з цікавістю розпитував, чи у нас є радiо, телевізор, чи ми вчимося у школах. Виявилося, чоловік був переконаний, що українці живуть у халупах! Я йому розтлумачила, що у нас є усе, тільки не вистачає грошей. Тобто на прожиття вистачає, однак, аби придбати машину i квартиру, зарплати замало. Грек вельми дивувався, коли таке почув, бо міркував, що українці приїжджають до них на заробітки тому, що дуже бiднi i їм нічого їсти.

…В Україну я повернулася з “депортацiєю” у паспортi. А ще – з розхитаною нервовою системою, купою нових зморщок та спустошеною душею. Пробувши кілька рокiв на заробітках, удома почуваєшся чужинцем серед своїх. Хоча й там теж ніколи їхнім не станеш. Менi лише 29 рокiв, i ще не пізно розпочати життя з чистого аркуша. Адже тепер я добре знаю: навіть коли бракує грошей, тут ти – вiльна людина, а в наймах завжди будеш ніким.

Ірина К., Львівська область

За матеріалами.

Фото ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!