Але моя донька все ніяк не може мати дітей. Наче все у них в порядку, але от дітей нема і все. Ми всі чекаємо на онука десять років і може й не коректно трохи свати сказали їй, але ж і їх можна зрозуміти.
– Роки у тебе, Марто, підпихають, тому йди на наступну процедуру через місяць, нема чого чекати.
Донька якраз була в палаті і тоді мені здалося, що вона ще більше зблідла. Звичайно, вони не мали так сказати, бо вона себе почувала погано, й емоційно вже виснажилася. Потім вони перед нею вибачалися і наче вона пробачила, але тепер я розумію, що тоді вона прийняла те рішення.
Ми – люди забезпечені, не якісь там багачі, але гроші є. Маємо мережу магазинів з продовольчими товарами, зайняті неймовірно, тому не одразу я зауважила, що донька змінилася.
А виявилося, що вона переговорила з Віктором, щоб він її прикривав, а сама з головою поринула у нові стосунки. Я не розумію, як Віктор таке дозволив? Ні, я певна, що й у нього могли бути якісь інтрижки, але допустити аби в дружини було щось подібне?
І ось донька приходить вся така рада, світиться:
– Мамо, я при надії…
Я в сльози, обіймаю, батько теж просльозився.
– Ну, нарешті, а то вже перед сватами незручно.
Донька напружилася в моїх обіймах, а тоді й каже:
– Батько, не Віктор.
Ми застигли. Як приховати цей факт?
– Буде батьком, головне аби ти нічого не проговорилася, – каже чоловік.
– Він знає і подає на розлучення, – відказала донька.
Тут вже ми як розійдемося – чим вона взагалі думала? Як ми тепер будемо виглядати перед сватами, як ділити бізнес?
– Знаєте, мамо й тату, ви можете виглядати перед своїми друзями як завгодно і заглядати їм в рота і догоджати. А можете бути дідусем і бабусею моїй дитині. Ось такий простий вибір.
І пішла. Просто їй все. А як же гроші? Як тепер стосунки тримати в нормі, коли таке сталося? Викликали ми Віктора на розмову, щоб дізнатися, хто ж той чоловік.
– Вона каже, що це з університету одногрупник, працює якимось менеджером в магазині побутової техніки.
Ну от, маєш. Як з таким чоловіком дитину ростити? Ми вирішили, що не будемо їй нічим допомагати, хай знає, що ми пережили від сватів, хоч така буде моральна компенсація.
Звичайно, що ми були на хрестинах і купили для малюка все необхідне, але грошей не дали, а вона така рада, я ще її такою щасливою ніколи не бачила. Дитина не скажу що гарна, воно ж крихітне ще. Та й якось мені до цієї дитини й байдуже.
Йшли роки, але донька не приходила за допомогою. Ми вітали онуків з днем народження і все, свого клопоту купа, а вона як так хотіла того чоловіка, то хай і дітей з ним сама ростить. Хіба не так?
Знаєте, ми б уже й допомагали їй більше, адже з роками вияснилося, що Віктор не може мати дітей.
Звичайно, колишні свати цього не кажуть, а кажуть, що з ним все добре, просто його жінки бережуть фігуру.
Марта стала гірше виглядати, бо нема у неї ні салонів, ні перукарень, а що хотіла – те й має. Мене здивувало, коли вона не попросила нас аби ми допомогли сина впхати в інститут. Виявилося, що він сам вступив…
Ми б уже й раді бути присутніми в її житті, але вона не приходить до нас. Невже вона не розуміє, що наші статки ми залишимо їй і треба бути до нас прихильнішою і минуле залишити в минулому?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
