Спочатку я не знала, що робити, така банальна історія, але від того руки все одно трусилися. Прибрала сліди застілля і вирішила дочекатися, коли мій чоловік зійде вниз.
Хоч надворі вже темніло, але я як ніколи ясно побачила картину нашого життя.
Поки чекала на Андрія, то запарила собі кави, не хотіла заснути не побачивши вистави.
Нарешті чоловік спустився і остовпів:
– Що ти ту робиш?
– Що я роблю на дачі своїх батьків?, – перепитала його я, – вирішила приїхати і відпочити, сходити в ліс. А от, що ти тут робиш, ти ж мав їхати у відрядження?
– Я? Я теж вирішив приїхати і відпочити, вибач, що без тебе, але я дуже втомився працювати цілий тиждень і ще й без відпустки цього року. Вибач, люба, я все виправлю і ми проведемо чудесні вихідні разом.
– Добре, – погодилася я.
– То лягай спати, я приберуся тут трохи, щоб ти знову не перевтомлювалася.
– Гаразд, я ще трохи посиджу, доп’ю каву, – сказала я і все одно чекала. Вихід з будинку був лишень попри мене.
Чоловік кинувся на верх, я чула шепіт і стукіт, і чекала.
Перед очима пройшло все наше життя: двадцять п’ять років разом, я кохала його всім серцем, обожнювала наших дітей. Жили ми у достатку, який нам забезпечили мої батьки.
Чого йому не вистачало?
Ще вчора я старанно прасувала його сорочки, коли дзвінок обірвав мої думки. «Термінове, непередбачуване відрядження! Три дні, з дорогою – чотири. Збери, як завжди, я поспішаю!» — голос Андрія був емоційний, як завжди, коли він мав швидко зникнути. Я, як слухняна дружина, кинулася збирати сумку. Все ж, нехай і дивно, що ці «термінові відрядження» стали нормою, але я ніколи не заглиблювалася в його справи. Моє власне життя було цілком незалежним. Я мала свою нерухомість – три квартири під подобову оренду і ще вісім на тривалий термін. Усе це — спадок моїх працьовитих і далекоглядних батьків, які вклали гроші в цеглу.
Андрій приїхав, схопив сумку, недбало поцілував у щоку і поїхав. Наче на роботу. А я залишилася наодинці з перспективою п’яти нудних вечорів.
Я не та жінка, що живе шопінгом чи салонами краси. Я люблю швидкість, ефективність. Нарощування? Нігті? Вії? Ні, дякую. Довго сидіти на одному місці — не для мене. Я навела лад у квартирі, замовила продукти з доставкою і раптом згадала про дачу. Наш великий, двоповерховий особняк, який ми і досі називали дачею.
«Назбираю грибів, Андрій буде в захваті від мого грибного супу», — подумала я, збираючи легку сумку. Я планувала й прогулянку лісом, якщо грибів не буде, свіже повітря провітрить голову від міської суєти.
Коли я під’їхала до воріт, сонце вже майже сіло. Я натиснула на гальма і завмерла. За воротами, на нашому подвір’ї, стояв його темно-синій позашляховик. Той самий, на якому він щойно поїхав у «термінове відрядження».
«Оце приїхала!» — єдине, що я змогла видихнути. Я залишила свою машину за парканом, і це був перший прояв інстинкту самозбереження: не дати їм знати про мою присутність. Я підійшла до вхідних дверей і тихо, майже безшумно, відчинила їх.
У будинку гримів телевізор, на журнальному столику, біля дивана, я побачила келихи, залишки якоїсь закуски. Тихенько привідкривши двері спальні, я зазирнула всередину і переконалася, що все, як в анекдоті.
Я не стала влаштовувати сцену. Це було б гідно його, але не мене. Мій мозок перейшов у режим «розв’язання проблеми». Що далі? Залишитися без чоловіка майже в п’ятдесят років? Мене це не лякало. У мене є мій дохід, мій дім, моє життя. Мені потрібен був тільки час, щоб довести цю справу до кінця.
Я вимкнула телевізор, прибрала в кімнаті безлад і відкрила вікна попри холоднечу. Машину загнала на подвір’я і стала чекати закінчення цієї історії.
Я не планувала пробачати чоловікові, він мав зрозуміти, що ніяких виправдань я не прийму, адже він зробив одну фатальну помилку: він приїхав у наш дім. У мій дім.
Приблизно через дві години я почула кроки. Сонний і роздратований, з кімнати вийшов Андрій. Він зупинився як вкопаний, його очі ледве сфокусувалися на мені, на дверях, наче шукаючи вихід, якого не було.
— Ти… що ти тут робиш?! — його голос був тихим, але просоченим панікою.
Я повільно поставила чашку на стіл.
— Я приїхала відпочити, — мій голос був спокійний, майже монотонний. — А ти? Як твоє відрядження?
Він судомно ковтнув воду, намагаючись зібрати думки. «Вибач… Я теж просто приїхав відпочити. Не хотів тебе вдома напружувати гульбанами. Просто хотів зняти напругу, відіспатися…» Я майже розсміялася від цієї недолугої спроби. Відіспатися з коханкою. У власному домі.
— Так. Поспи, — сказала я, як ні в чому не бувало. Він поспішно пішов назад у спальню, наче сподіваючись, що сон врятує його від реальності. «І як же ж ти далі викручуватимешся?» — подумала я, дивлячись на зачинені двері.
П’ять хвилин. Не більше. І тут з вулиці пролунав галас. Я вибігла на голос і побачила біля вікна, на землі, ту саму жінку.
— Що трапилося, пані? — запитала я, підходячи ближче, було видно, що вона сама не зможе підвестися.
— Ви дуже невдало вилізли з будинку? — я продовжувала допитуватись, відчуваючи, як мене переповнює сміх.
— Що тут відбувається? Хто ця жінка? Що ви тут робите в моєму домі?— Андрій удав, що не впізнав її. Це було останньою краплею його гідності.
— Як ти так можеш?! — крикнула йому любка.
— І дійсно, Андрію?! — я підтримала її, тепер уже звертаючись до нього. — Чому не допоможеш коханій жінці? Викликай швидку.
Коханка лежала на землі, чоловік тремтів, я стояла, абсолютно незворушна. Я спостерігала, як він викликав допомогу.
Згодом її відвезли. Моя місія була виконана. Він був викритий, а мені більше не потрібно було нічого пояснювати. Сцена була поставлена і закінчена.
Я подала на розлучення того ж тижня. Андрій довго благав, обіцяв, що це була помилка, що він ніколи більше, але це все було марно. Я не відчувала ані бажання, ані потреби прощати. Його вчинок не забрав моїх квартир, мого будинку чи мого фінансового спокою. Він лише забрав мою повагу до нього.
Розлучення пройшло чисто: кожен залишився при своєму. Я — з нашою просторою квартирою, заміським будинком і моїм прибутком. Він — зі своєю роботою.
Довелося лише змінити замки на дачі та в міській квартирі. Просто для душевного спокою. Холодна ясність, яку я відчула тієї ночі, не залишила мене. Я була вільна, забезпечена і спокійна. А він хай насолоджується свободою, він же цього хотів?
