Ми як з жінками таке почули, то мало не попадали з ліжок, адже кожна з нас під тим самим ліжком тримала куртки і як тільки лікар закінчить зміну, то нас в палаті й близько не буде. Кожна з нас, по кроку, повзком, але прийде до свого дому, бо треба чоловікові і дітям їсти приготувати. Прання витягнути і розвісити, уроки зробити, на ранок всім одяг приготувати, бо одяг чоловіка і дітей, то наше лице.
Поки ще всі на місці, то з усіх сторін чується:
– Ти поїв? Як не бачиш лоточка, він на другій полиці, там салат, а нижче котлетки і гречка. Якщо не зможеш розігріти, то дочекайся мене, я через годину буду і тобі супчику свіженького приготую.
– Поїв? Посуд не мий, склади в раковину, я зараз прийду і перемию.
– Ні, прання не закидай, там кнопку треба різко натиснути і відпустити, ти так не зможеш. Я прийду і все зроблю.
Ось так ми всі обдзвонювали дітей і чоловіків, йшли додому, а на ранок старалися встигнути до обходу. Лежали бліді, але бадьорим голосом говорили, що йдемо на поправку.
А ота, самолюбка, читала книжку і наминала ввесь час щось смачне. Видно, таки її хтось провідував, певно мати.
Мені довелося цю жінку розкусити, бо зранку я бігла, щоб встигнути і вже ледве лежала.
– Ви були вдома?, – строго запитав лікар.
– Та на хвилинку заходила.
– Ніяких хвилинок. Я сьогодні в нічну і прослідкую за всіма вами.
Ніхто вже нікуди не йшов.
Кожна пішла телефонувати своїм, що сьогодні її не буде, бо лікуючий на зміні. А я лежала і не мала сили й телефон у руки взяти. Як тут відкриваються двері і на порозі чоловік, підходить до самолюбки і давай її обіймати, питати як вона себе почуває, а та, замість того, аби стати на ноги, аби чоловікові чай зробити, вона давай жалітися! Уявляєте? Скаржиться, що й неї не так, а той киває, обіймає і на тумбочку викладає смаколики.
Та якби я сказала чоловікові, що щось не можу, то він би мені одне сказав:
– Ти сама собі таке наробила.
Чи сказав би аби я не придурювалася, бо він теж не може, але ж робить.
Коли чоловік пішов, то я кажу тій:
– Маєте дуже добру свекруху.
– З чого ви взяли?
– Як з чого? Вона ж приготувала вам поїсти, певно, й вдома теж господарює, поки вас нема.
– Ні, моя свекруха не господарює в мене, бо живе в селі і там має господарку. А їжу мені приносить чоловік, яку й сам готує.
Я мову втратила. Та як таке може бути? Така невидна жінка і має такий скарб, а я за неї в сто разів краща і що маю натомість? Чому я не маю турботливого чоловіка, а маю третю дитину свекрухи?
Просто одним щастить, а іншим ні. Хіба не так?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
