Ми з Денисом домовилися зустрітися в центрі біля книгарні, де, зазвичай, він мене чекає, йому з роботи недалеко і мені теж. Йду, в голові цілий список з того, що маю купити, що не забути точно, а що можна відкласти на потім… Аж тут якась жінка вчепилася за мого Дениса та сушить до нього зуби, та руку погладжує.., а рука без обручки!!!
О, я так спокійно підходжу і дивлюся на свого любого чоловіка, а воно аж слину пускає – навіть не звертає увагу, що я його кличу. Чи не за третім разом дивиться на мене посоловілими очима і мамрає:
– Катрусю, це моя одногрупниця Даринка, – каже, а та вже мені суне свою руку без обручки.
– Приємно познайомитися, сто років не бачила вашого чоловіка, сподіваюся, ви не будете ревнувати, – отак хитро на всі зуби мені каже.
– Та чого б це я ревнувала, – кажу спокійненько, – Хіба до його секретарки, ноги знаєте аж од звідси…
Показую їй від її підборіддя і вище, хоча в Дениса й секретарки нема, але раз пішла така розмова.
– Катрусю, – намагався мене випередити Денис в вигадці, але мене вже було не спинити.
– Ну, що ти вічно прибідняєшся? Так, бізнес невеликий, але власний, поки на розкрутці, але вже є гроші на таку секретарку, то й на все інше буде.
Бачу, що Даруся мало з каблуків не вискакує та в очі до Дениса заглядає.
– Любий, давай вже виберемо той тур, бо мене ноги болять стільки ходити, сьогодні вже старе взуття взяла, бо хоч воно не тисне по магазинах ходити, – плету як з гарячки…
Ми ще трохи мило побесідували, далі розійшлися: Даруся з повними очима заздрощів, а Денис з отакенними подиву: «Що на тебе найшло?».
– Не дякуй, – кажу я, – а бери приклад і, коли я буду тебе з кимось з колишніх одногрупників знайомити, то теж включай фантазію.
А що? Після трьох зустрічей одногрупників я вивчила, що з високо піднятою головою виходить той, хто найкраще збреше про свої успіхи та здобутки.
Фото Ярослава Романюка.
