Пізно повертатися додому спорожнілим містом завжди трохи лячно, тож Рая була тільки рада собаці, яка ув’язалася за нею. Середнього розміру, з веселою мордочкою…
М’які вуха гойдалися в такт жвавій, пружній собачій рисі. Оксамитова, видовжена морда з вологим, приємно “сопливим” носом так і норовила ткнутися в долоню.
З собакою було спокійніше. Приємно думати, що в разі чого тебе можуть захистити. Рая в цьому анітрохи не сумнівалася – собака виглядала впевнено і була досить великою.
Раптом із темної вулички вигулькнула компанія молодиків… Собака зненацька знітилася й поступилася їм дорогою. Вона зовсім відійшла вбік, зупинилася й відвернула голову.
– Розвели тут всяких, не пройти!
Крайній хлопець ступив убік і коліном осунув собаку. Рая спостерігала за цим, наче в кіно…
М’які вушка похилилися, очі одразу потьмяніли – собака згорбилася, наче різко постаріла. Для Раї кіно миттю скінчилося, а для хлопців настала реальність.
Найвразливіша людина – та, що не може себе захистити. Але коли зачіпають близьких… Усі бар’єри руйнуються, межа падає. Усе, що раніше стримувалося, наче виштовхує уявну пробку.
Собака для Раї вже не була чужою – вологий ніс зв’язав їх за лічені хвилини. Дарма той хлопець зачепив собаку! І Рая раптом перетворилася на Аду.
Вихопивши з сумочки складану парасольку, дівчина опустила її на хлопця. Той не чекав і від різкого випаду захитався. Його товариші загаласували й почали оточувати.
Ха! Ада, що дрімала раніше в Раї, лише міцніше стиснула парасольку.
– Ну що, хлопці, зараз я вас!
Поруч із дівчиною раптом стала собака. Верхня губа піднялася, оголивши білі зуби. Вуха, вже не м’які, тремтіли біля голови, перетворившись на тверді, гострі “леза”.
Зв’язуватися не захотілося, і хлопці почали відступати – дивні ці двоє, краще піти геть.
Рая швидко опанувала себе… Вона дивувалася собі й мимоволі гладила собаку. Собака несміливо махала хвостом – за неї вперше заступилася людина. І вона була готова, вперше в житті, заступитися за дівчину й захищати її.
Вушка знову стали м’якими, добрими й податливими. Ласкаво погладжуючи їх, другою рукою Рая відстібнула від сумки тоненький ремінець. Вона поведе собаку на “повідку” – так буде надійніше. Так ніхто не посміє зачепити собаку.
Спорожнілим містом ішли двоє – людина і собака. Вони поспішали додому!
