Якоюсь незвичайною красунею Станіслава себе не вважає – звичайна дівчина, що стежить за собою, таких зараз багато. Струнка, доглянута. Поводиться і одягається досить скромно, в стосунках завжди була порядна і розбірлива. Чому свекруха, Алевтина Кіндратівна, вирішила, що Станіслава зраджує її сина – незрозуміло.
І вже чотири роки вони в шлюбі, і дочку мають. Станіслава сидить в декреті, займається борщами і підгузками, ні з ким не спілкується, крім таких же мамочок на майданчиках. І все одно у свекрухи вона не така.
– Весь час вона мене перевіряла! – зітхає Станіслава. – Дзвонила, приходила, намагалася зловити за руку. Спочатку я сприймала це з гумором, Вовці розповідала, сміялися. Але потім, ти знаєш, набридло!
Ще до весілля свекруха декілька разів прибігала ні з того, ні з сього до будинку дівчини, аби перевірити, чи та там де говорить. А коли Станіслава відчула що при надії, так тут узагалі уже ну ні в які рамки. Дзвінки кожні пів години і не просто дзвінки, а відеозвязок з проханням показати де та наразі є. Все те вона пояснювала піклуванням про майбутню невістку через її стан.
Станіслава подарувала чоловіку дочку, до якої свекруха не проявила жодної уваги. Пізніше стало зрозуміло, чому. Своєю онукою вона її не вважала, тому, що в їхньому роду дівчат немає.
— Дивлюсь я на неї і запитую про який такий рід вона говорить? А вона тоді хто, якщо дівчаток у них немає?
Проблема в тому, що, приїхавши якось раз від матері, Володимир зітхав, ходив навкруги, якось ніяково м’явся, а потім – як в ополонку з обриву – запропонував раптом зробити їх дворічної дочці тест на батьківство.
– Не для мене, ти що! – замахав він руками. – Я ні в чому не сумніваюся. Для мами! Хочу, щоб вона заспокоїлася з цим питанням раз і назавжди, а то вже не сила усе те слухати!
– Щоб твоя мама заспокоїлася? – розреготалася чоловікові в обличчя Станіслава. – Краще скажи, що ти повірив її історіям! Ти прекрасно знаєш, що вона не заспокоїться. Навіть якщо ми зробимо три тести в різних установах, вона своєї думки не змінить! Скаже, що я все оплатила. Не збираюся я танцювати під дудку твоєї матері, і крапка!
– Ну тобі ж не важко зробити це, правда? – не вгамовується чоловік.
– А навіщо? – стоїть на своєму Станіслава. – Мені не потрібні ніякі підтвердження, я знаю, чия це дитина. Тобі потрібні? Давай тоді зробимо. Але спочатку підемо і подамо заяву на розлучення. Жити з людиною, яка в мені сумнівається, я не буду!
Дивлюсь я на Станіславу і не знаю, що ж їй порадити. Мовчу і лиш підтримую подругу морально.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
