В коридорі сиділа молода жінка. Маленька донька міцно обхопила її шию тоненькими руками. Мамо, мамо, лепетала дитина. Коли до них підійшов чоловік і покликав: «Софійко, йди до тата», дівчинка подивилась на нього з-під лоба і, ніби відмахуючись рукою, чітко вимовила «дядько».
Тож, коли ця пара зайшла в залу, де проходило засідання комісії з прав дитини, було зрозуміло, що подружжя не живе разом. Степан написав заяву із проханням призначити йому час зустрічі із донькою. Як з’ясувалось, їх донечці не виповнилось ще й двох років, але батька вона практично не пам’ятає – подружжя розлучилось, живуть окремо. Тепер самі не можуть домовитися навіть про час зустрічей батька з донькою. Степан сказав відразу: вона (так називав колишню дружину) відплачує мені за те, що не дав згоди на її поїздку з донькою в Болгарію (він вважав її шкідливою для маленької дитини). Людмила ж твердила, що Степан приходить до них зі суперечками, після його відвідин донька неспокійна, а також він не зважає на її застереження щодо їжі, мовляв, дівчинці не можна їсти шоколад, а він їй його купує. Степан просив, щоб йому дозволили частіше зустрічатися з донькою, Людмила ж навпаки – обмежити час їх зустрічей. Коли запитали чоловіка, чи він матеріально допомагає доньці, він відповів, що раніше купував памперси, одяг, а тепер надсилає гроші поштовими переказами. Людмила заперечувала: раніше приносив доньці лише іграшки, щоб «купити» її прихильність, переказ надійшов лише один, гроші вона не взяла і взагалі не потребує від колишнього чоловіка матеріальної допомоги.
Ось така історія. Вона, до речі, характерна: майже на кожному засіданні комісії слухаємо такі історії. Часто дивишся на молодих людей і не можеш зрозуміти: що сталося? Чи то занадто рано створюють сім’ї, стають батьками, чи взагалі не розуміють, що сім’я вимагає терпеливості, любові, поступливості. Молоді жінки часто проявляють свої амбіції, мовляв, проживу і без чоловіка, сама дитину на ноги поставлю. І не задумуються, яку душевну нестабільність створюють дитині, позбавляючи її батьківського піклування. Чоловіки ж не хочуть пробачати дружинам емоційно висловленого докору, терпіти повчань тещі… У них також гонор. І, як результат: не встигли побратися, а вже розлучаються. А в чому ж винні діти, які від початку називають рідного батька дядьком? Якби вміли пояснити, то сказали б, що потребують і матері, і батька, любові і тепла обох. Коли Степана попросили назвати причину розлучення, він спочатку сказав «запитайте в неї», а потім додав, що не пив, не гуляв, і до весілля в них все було «просто чудово».
Ось так: до весілля – любов, а після – «я тобі терпіти не буду». Не слухаючи, не розуміючи один одного, що хочуть довести собі, рідним? Часто бачимо, що чоловік чи жінка готові помиритися зі своєю половинкою, але вона, як правило, через впертість не йде назустріч. Потім пошкодує і не раз, але буде пізно. В сім’ї буває по-різному: образиш зопалу, пробачення не попросиш… Потім ця ж образа до тебе повернеться, а треба вміти прощати бути терпеливим, не виставляти на перше місце своє «его». Бо інакше сім’ї не буде. А маленька Софійка в майбутньому також називатиме рідного батька дядьком, а Михайлики та Іванки не стануть ні хорошими чоловіками, ні справжніми батьками.
Автор – Валентина БЛУДОВА.
За матеріалами – Голос Сокальщини.
Фото ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
