Бабуся все життя поклала на благополуччя дядька, маминого брата, а коли постало питання, хто буде бабусю доглядати, то дядько усіма правдами і неправдами намагається скинути це на мою маму. Вона у мене людина м’яка, чим все життя вся сім’я і користувалася. Але я категорично проти. Мамі самій допомога потрібна.
Бабуся у нас ніколи доброю вдачею і поступливим характером не відрізнялася. Принаймні, в відношенні до нашої сім’ї. Я не пам’ятаю жодного доброго слова, сказаного в нашу адресу. Вона вічно порівнювала батьків і мене з двоюрідною сестрою, дочкою дядька і самим дядьком.
У мами і її брата різниця в п’ять років, вона старша. Була ще середня сестра, але її давно не стало, я її навіть не бачила ніколи. Братові успіхи – це тільки його успіхи, а ось всі промахи були виключно маминим недоглядом.
Бабуся не соромилася у висловленні емоцій. Це у неї така методика спілкування була. Коли у мене з’явилося право голосу, я просто перестала ходити до неї. Мама, яка завжди намагається бути гарною дочкою, мене навіть лаяла, що не можна так до бабусі ставитися. Але на мою сторону вставав батько, якого “мила старенька” теж до сивини доводила.
Синові бабуся допомогла купити квартиру, продавши дачу і додавши свої накопичення. Мамі ж дісталася повчальна мова, що не треба було виходити заміж за такого, чоловік повинен забезпечити свою дружину житлом. Я не розуміла такої логіки, адже по суті це бабуся забезпечила родину дядька житлом, а не він сам постарався. Але у бабусі завжди була своя логіка.
Наприклад, якщо вона дізнавалася про якісь мої промахи в навчанні, а це було просто, тому що з двоюрідною сестрою ми вчилися в одному класі, то я була безперспективною дитиною. Коли двійками ряснів щоденник двоюрідної сестри, виявлялося, що освіта для дівчинки не головне, її доля – сім’я і дитина.
Найбільше дивувала навіть не бабуся, а мама, яка не дивлячись на всі нюанси поведінки своєї матері продовжувала з нею спілкуватися і намагалася допомагати. Вона говорила, що батьків не вибирають, яка є, іншої не буде. Вони з татом часто з’ясовували стосунки з цього приводу, коли я стала старшою, то теж намагалася її напоумити, але вона вперто робила по-своєму.
Три роки тому мамі знадобилася термінова реабілітація і дорога. Ми тоді гроші збирали всюди, де тільки могли. Батько продав машину, працював і підробляв цілодобово, я теж виверталася на виворіт, щоб принести в будинок зайву копієчку. Навіть мій на той момент молодий чоловік намагався вкладати гроші.
Логічно, що зверталися за допомогою до бабусі та дядька. Але у них грошей не виявилося, як вони сказали. А через місяць двоюрідній сестрі зіграли шикарне весілля, оплатили медовий місяць на теплому морі і бабуся ще близько п’ятидесяти тисяч подарувала молодим “на сім’ю”.
Про весілля ми дізналися, тому що родичі виклали фотографії в соцмережі. Нас навіть не покликали, сказали, що розуміють, що нам зараз не до цього. Ось так у рідні не було грошей, щоб допомогти нам з життєво важливим питанням. Бабуся вирішила не життя дочки рятувати, а онучці коханій подарунок зробити.
У той момент для себе я вирішила, що руки допомоги жодному з них не протягну, ні за що, ніколи. Мамі ми зібрали гроші, довелося брати кредит, але зате встигли. Вчасно, все було добре. Після цієї історії навіть мама щось для себе усвідомила і перестала спілкуватися з ріднею. Так, повідомлення на свята, все.
У минулому році не стало батька. Це маму дуже вразило. Здоров’я похитнулося конкретно. Я на той момент була вже заміжня, чекала дитину. На якийсь час було вирішено переїхати до мами, щоб допомогти, доглянути. Свою квартиру вирішили поки здавати, гроші зайвими не були, особливо з огляду на те, що мамі з роботи довелося піти.
Мама ожила після появи внучки. Здоров’я, звичайно, все одно залишає бажати кращого, але хоч так. У неї з’явилася воля до життя, інтерес якийсь. Мама дуже захоплена турботою про дитину, так що у мене з’явилася можливість підробляти. На повний день я не вийшла, але дещо в віддаленому режимі роблю. Хоч яка, а додаткова грошина в домі є.
Мій чоловік з мамою уживаються чудово. Ніяких чвар, дуже шанобливо все. Це мене дуже тішить, бо я так думаю, мамі одній жити тепер не варто. Навіть почали обговорювати питання про будівництво будинку на всіх. Все йшло добре, поки не намалювався дядько.
Вісті він приніс неприємні – бабуся злягла, розмовляти вона толком не може, лежача. Тобто, за нею потрібен цілодобовий догляд. І дядько вважав, що забезпечувати такий догляд мала саме моя мама.
Доводи у дядька були залізобетонні – вона дочка, їй належить доглядати за літніми батьками, а ще мама не працює, на відміну від дядька, тому може бути цілодобово поруч. Я була присутня при цій розмові, від нахабства дядька я просто оніміла спочатку, але швидко отямилася.
Мовчати я не стала, висловила все, що думала. Бабуся все життя про матір не згадувала, а дядькові все на золотий тарілочці підносила. Квартира – йому, допомога – йому, весільний подарунок – його дочці. Я вже не кажу, що бабуся ні копійкою не допомогла, коли мамі реабілітація потрібна була, хоча гроші були. Дядько все життя за рахунок матері як сир у маслі катається, а як за нею доглядати знадобилося, так про сестру згадав.
Дядько почервонів, щось намагався довести але я відчинила двері і попросила на вихід – мамі хвилюватись зась. Я матері сказала, щоб вона навіть не думала піддаватися на вмовляння. У нього там і дружина, і донька є, яким бабуся свого часу все дала, от нехай вони тепер і думають. Мама зі мною погоджувалася.
А дядько не вгавав, став мамі дзвонити. Я мамі порадила не брати трубку. Якщо дядькові треба, нехай приходить і розповідає, а тут я маму в образу не дам. Так і сталося – дядько прискакав за два дні до виписки бабусі. Бадьоро так почав, мовляв, о такій-то я її заберу, о такій-то до вас привезу, ви вже місце підготуйте.
– Стоп, – зупинила я його. – Ніхто нікого сюди не привезе. У нас тут взагалі-то і так народу вистачає. А у бабусі є своя квартира.
– Ну вона ж лежача, вона одна не зможе, – продовжував своєї дядько. – Куди їй одній жити?
– Одній – ніяк. Ну так у тебе теж перед нею є борг, ось ти за неї і доглядай. В крайньому випадку, можна скинутися і найняти доглядальницю.
– Бач, багаті знайшлися, доглядальницю ім. Я гроші не друкую, щоб доглядальницю оплачувати.
Я сказала, що можна продати бабусину квартиру, а з цих грошей влаштувати її в спеціальний заклад, де за нею доглядатимуть. Дядько аж підскочив, як це квартиру продати, а донці моїм каже, що дістанеться?
Але я розвела руками – або доглядальниця, або спеціальна установа, або нехай сам розбирається. Це моє останнє слово.
Мама весь день ходила, як у воду опущена. Увечері сказала, що якось не по-людськи виходить ось так з матір’ю обходитися. Але я її зупинила. Все по-людськи. Старенька не на вулиці залишається. У неї є дуже діяльний син, який без мила і дороговказів скрізь є. Додала, що якщо мама хоч подумає про те, аби доглядати бабусю я їй більше не дитина. Від мене допомоги вона не отримає і внучку ніколи в житті не побачить.
Мама плаче і каже що я чиню не так, як потрібно. А я розумію одне, якщо я не стану на її захист, дядько все зробить аби бабуся стала маминою турботою. От скажіть хіба я не права?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
