Краплі стукали по склу рівномірно й тихо, створюючи монотонний шум, який зазвичай заспокоював, але сьогодні лише підкреслював порожнечу в кімнаті. Моя сіра кішка сиділа на підвіконні, притиснувши вуха, і з явним невдоволенням дивилася на сіре небо та калюжі, які стрімко розросталися на асфальті. Я підійшла ближче, спостерігаючи, як вода стікає великими краплями по рамі, залишаючи чисті доріжки на пилюці. Мені завжди подобалася така погода, вона давала привід нікуди не поспішати, залишитися в чотирьох стінах і просто думати про своє.
Я повернула ручку і трохи відчинила кватирку, щоб у кімнату потрапило свіже повітря. Кімнатою відразу пройшла легка прохолода, від якої захотілося щільніше загорнутися в трикотажну кофту.
Поки закипала вода, я дивилася на маленьку турку і знову поверталася думками до подій попереднього дня, які тепер здавалися чимось абсолютно безглуздим і навіть чужим. Уся ця історія почалася не з моєї ініціативи, і тепер я почувалася ніяково через те, що взагалі дозволила втягнути себе в подібне.
Вчора в цей самий час я стояла на чужій кухні, тримаючи в руках важку керамічну чашку, яка через мою власну неуважність вислизнула і розлетілася на дрібні шматочки по старій кахляній підлозі. Звук розбитого посуду був настільки гучним у тій тиші, що я здригнулася. Чоловік, який стояв поруч і спостерігав за кожним моїм рухом, відразу ж змінився в обличчі, його брови зійшлися на переніссі, а голос став різким і неприємним.
– Й дня в хаті не побула, а вже шкоди наробила.
Я тоді дуже здивувалася такій реакції, адже ми ледве знали один одного, хоча до цього моменту спілкувалися по телефону більше трьох місяців. Мені було незрозуміло, чому він дозволяє собі такий тон і таке звертання під час першої особистої зустрічі. Я спокійно запитала його про те, коли саме ми встигли перейти на такі близькі стосунки, що він дозволяє собі робити мені подібні зауваження.
Він лише подивився на мене незадоволеним поглядом, відвернувся до вікна і зневажливо наказав мені закінчувати з миттям решти посуду. Його плани на цей день виявилися куди більш приземленими, ніж я могла собі уявити. Чоловік заявив, що після кухні ми маємо піти на його земельну ділянку, щоб зібрати врожай огірків, оскільки погода псувалася і збиралося на дощ. Крім того, він додав, що після повернення з городу мені потрібно буде зайнятися прибиранням у ванній кімнаті, а також перепрати купу речей, які назбиралися у нього за кілька тижнів.
Ці слова стали тією межею, яку я не збиралася переступати. Я мовчки вимкнула воду, ретельно витерла руки рушником, який висів на цвяшку біля дверей, і пішла до кімнати, де залишила свої речі. Я зняла чужий домашній одяг, повернула свій костюм, взяла сумку і, повернувшись до коридору, тихо попрощалася з господарем будинку.
Він виглядав щиро здивованим, коли побачив мене взутою біля порога. Його голос змінився, став більш розгубленим, і він запитав, куди саме я збираюся йти в такий час. Я відповіла коротко й чітко, що повертаюся до міста. Він почав переконувати мене залишитися, аргументуючи це тим, що надворі вже вечоріє, а ми навіть не встигли нормально пообідати. Чоловік запропонував сісти за стіл, пообіцяв швидко приготувати якусь яєшню і принести свіжих помідорів з городу, щоб ми могли поспілкуватися в спокійній обстановці та ближче пізнати один одного.
Однак його слова більше не мали для мене жодного значення. Роман намагався затримати мене біля дверей, щось пояснював, але я просто пройшла повз нього. Весь його великий двір, оточений високим кам’яним парканом, залишився позаду, і я відчула величезне полегшення, коли опинилася на вільній дорозі.
Раніше я ніколи не думала, що можу опинитися в такій ситуації. Сайти знайомств та оголошення в газетах завжди здавалися мені чимось абсолютно непотрібним і несерйозним. Після того як я залишилася сама, минуло вже десять років, і я цілком звикла до свого розміреного життя. Мені виповнилося сорок, і я вважала, що моє сьогодення є цілком комфортним. Проте моя племінниця Люда мала з цього приводу зовсім іншу думку. Одного вечора вона прийшла до мене на чай і безапеляційно заявила, що мені терміново потрібно шукати чоловіка.
Я тоді лише посміхнулася і відповіла, що навряд чи зможу знайти когось, хто був би схожий на мого покійного чоловіка Михайла. Мені було добре одній, я мала роботу, квартиру і не відчувала потреби щось кардинально змінювати. Люда ж наполягала на своєму, стверджуючи, що десять років самотності — це занадто великий термін для такої жінки, як я, і що мені не варто закриватися від світу в чотирьох стінах. Вона просила мене не відмовлятися від можливості стати щасливою і спробувати щось нове.
Люда була для мене дуже близькою людиною, практично як рідна донька, адже власних дітей ми з Михайлом так і не народили. Ми проводили разом дуже багато часу, і тепер, коли Люда вже виросла і стала самостійною, вона все одно продовжувала приходити до мене ледве не щодня, приносячи з собою купу новин та ідей.
Саме вона таємно взяла кілька моїх фотографій, які вважала найвдалішими, і створила сторінку на популярному ресурсі для знайомств. Вона сама переглядала анкети чоловіків, відсіювала тих, хто здавався їй підозрілим або несерйозним, і врешті-решт зупинила свій вибір на Романові. Племінниця навіть кілька разів відповіла йому від мого імені, копіюючи мій стиль мовлення, і лише після того, як чоловік залишив свій номер телефону із проханням зателефонувати, вона прийшла до мене з повинною. Мені було важко погодитися на цей крок, але під впливом її довгих умовлянь я все ж таки здалася.
Роман під час першої телефонної розмови розповів, що він теж пережив втрату і зараз живе сам у передмісті сусіднього обласного центру. Він детально описував свій великий будинок, доглянутий садок і невеликий город, якими займався у вільний час. Його дорослі діти, син і донька, вже давно створили власні родини і мешкали окремо, тому він почувався самотнім у великому приміщенні. Крім господарства, він мав невеликий бізнес — два торгові кіоски на місцевому ринку, де продавав різноманітні дрібниці, які особисто привозив із сусідньої Польщі.
Коли він дізнався, що я працюю головним бухгалтером на підприємстві, то виявив неабияку радість. Він тоді ще запитав мене, чи правда те, що всі жінки моєї професії вміють дуже добре рахувати гроші і відрізняються особливою ощадливістю в побуті. Я відповіла, що люди бувають абсолютно різними і професія не завжди визначає характер людини.
Наше спілкування тривало близько трьох місяців, і за цей час ми обговорили безліч побутових тем. Я не поспішала кликати його до себе в гості, а сам він теж не поспішав проявляти ініціативу щодо особистої зустрічі, обмежуючись тривалими вечірніми розмовами по телефону.
І ось, минулого тижня, він нарешті заговорив про те, що нам час побачитися в реальному житті. Він запросив мене приїхати до нього в суботу, обіцяв зустріти на автобусній зупинці, якщо я повідомлю йому точний час свого прибуття.
Мені ця ідея з самого початку не дуже подобалася, я відчувала якусь незрозумілу тривогу, але Люда знову почала мене переконувати. Вона говорила, що це звичайна гостьова поїздка, яка ні до чого мене не зобов’язує, і якщо чоловік мені не сподобається, я зможу просто розвернутися і поїхати назад. Племінниця щиро бажала мені добра і хотіла, щоб я знайшла підтримку.
В суботу зранку я все ж таки вирішила підготуватися якнайкраще. Я відвідала перукарню, зробила акуратну зачіску, манікюр і одягла свій найкращий ніжно-бірюзовий брючний костюм, який мені дуже личив. До нього підібрала білі літні босоніжки на невисоких підборах і невелику світлу сумочку. Дивлячись на себе в дзеркало перед виходом, я відчувала легке хвилювання, схоже на те, що буває в молодості перед важливими подіями, і з цим настроєм вирушила на автостанцію.
Коли автобус прибув до місця призначення, я вийшла на перон і зрозуміла, що навколо немає нікого, хто був би схожий на Романа. Зупинка була абсолютно порожньою, і я деякий час розгублено стояла посеред платформи, не знаючи, що мені робити далі. Думка про те, щоб ходити по незнайомому селищу і шукати його торгові точки, здавалася мені абсолютно неприйнятною. На щастя, за кілька хвилин до перону під’їхав великий білий мікроавтобус, з вікна якого визирнув водій.
Він назвав моє ім’я, і після того як я кивнула, запросив сісти в салон. Як тільки я влаштувалася на пасажирському сидінні, Роман оглянув мене з голови до ніг і відразу ж зауважив, що мій одяг абсолютно не підходить для тих завдань, які він запланував на сьогодні. Він сказав, що я вбралася дуже непрактично, але заспокоїв мене тим, що в будинку залишилися речі його покійної дружини, і ми зможемо підібрати щось підходяще для роботи. Чоловік заявив, що в такому святковому костюмі не можна займатися прибиранням кімнат або йти на город.
Я була настільки приголомшена цими словами, що навіть не знайшла, що відповісти. Замість того щоб поїхати до будинку, Роман вирішив спочатку показати мені свої комерційні об’єкти. Поки ми їхали повз невеликі магазини, він детально розповідав про свої плани на майбутнє. Він заявив, що якщо ми вирішимо жити разом, мені доведеться залишити свою роботу бухгалтера і стати за прилавок в одному з його кіосків. Він скаржився на те, що наймані працівники постійно вимагають високої зарплати і не тримаються на місці, хоча, за його словами, робота там зовсім не важка і не потребує великих фізичних зусиль. Він також запропонував мені в майбутньому поїхати з ним до Польщі за товаром, щоб я побачила весь процес зсередини.
Я спробувала вставити слово і зазначила, що вже бувала за кордоном і добре уявляю собі життя в інших країнах. Однак він майже не слухав мене, продовжуючи розвивати тему економії на заробітній платі працівників. Після короткого огляду його торгових точок ми нарешті приїхали до його приватного будинку, який знаходився на околиці селища.
Двір зустрів нас високими заростями трави та якимись будівельними матеріалами, що лежали під стіною. Роман відчинив двері, пропустив мене всередину і відразу ж констатував, що в приміщенні необхідно терміново навести лад.
Будинок дійсно виглядав дуже занедбаним: на підлозі лежав товстий шар пилу, речі були розкидані по кутках.
Він швидко пройшов до іншої кімнати і виніс звідти старий домашній халат та гумові тапці, запропонувавши мені переодягнутися. Після цього він показав мені, де стоять відро з водою, ганчірки та старий порохотяг, і додав, що на кухні назбиралося чимало брудного посуду, який теж потрібно помити перед обідом. Я виконувала його вказівки майже механічно, перебуваючи в якомусь дивному стані заціпеніння і не розуміючи, чому я взагалі погодилася на це прибирання. Вже минуло кілька годин з моменту мого приїзду, я відчувала сильну втому і голод, але мені було ніяково починати розмову про їжу в чужому домі.
Коли основна частина роботи в кімнатах була вже завершена, я перейшла до кухні, щоб закінчити з посудом. Мої руки втомилися, мильна піна робила пальці слизькими, і в якийсь момент велика керамічна чашка просто вислизнула з моїх рук. Вона впала на підлогу і розбилася. Саме тоді Роман зайшов до кухні і побачив це. Його реакція була настільки гучною та неприємною, що я миттєво прийняла рішення піти геть.
Опинившись за межами його подвір’я, я йшла швидким кроком по дорозі, намагаючись стримати сльози. Мій гарний костюм був зім’ятий, босоніжки покрилися пилюкою, а в животі продовжувало бурчати від голоду. Я розуміла, що до останнього автобуса залишилося не так багато часу, і мені потрібно терміново знайти якийсь транспорт, щоб дістатися до автовокзалу. Я почала піднімати руку, намагаючись зупинити попутні машини. За кілька хвилин біля мене призупинився старий легковик, водій якого доброзичливо запропонував підвезти мене до міста, зазначивши, що я виглядаю дуже розгубленою на цій дорозі.
Мені було дуже соромно розповідати незнайомому чоловікові про те, що зі мною сталося, але емоції брали своє, і під час поїздки я коротко описала ситуацію, в яку потрапила через свою довірливість. Водій уважно вислухав мене, похитав головою і сказав, що мені насправді дуже пощастило, що я пішла з того будинку в перший же день.
Він розповів, що добре знає Романа, оскільки живе неподалік. За його словами, перша дружина Романа, Тетяна, прожила з ним дуже важке життя. Коли вона зіткнулася з серйозними проблемами зі здоров’ям, чоловік виявив неймовірну скупість і відмовився виділяти кошти на її підтримку та необхідний догляд, вважаючи, що всі ці витрати є марними і непотрібними. Сама будівля, в якій зараз живе Роман, колись належала батькам Тетяни, які були заможними людьми і тривалий час займалися торгівлею текстильними виробами, забезпечуючи свою єдину доньку всім необхідним. Роман після одруження отримав усе готове, але ніколи не виявляв поваги до своєї дружини та її родини.
Сусід також згадав, що минулого року Роман уже привозив до себе іншу жінку з сусіднього району. Вона з’явилася в його будинку, і вже наступного ранку Роман змусив її вийти на роботу в один із своїх кіосків. Коли торгівля йшла погано і виручка була невеликою, він постійно влаштовував скандали, звинувачуючи її в лінощах. Жінка змогла витримати лише два місяці, після чого просто зібрала свої речі і поїхала додому, а Роман потім ще довго розповідав усім навколо, що вона завдала йому величезних фінансових збитків.
Ця розповідь остаточно розвіяла мої сумніви щодо правильності мого вчинку. Коли водій висадив мене біля автовокзалу, я встигла на свій автобус і повернулася додому вже пізно вночі.
Моя квартира зустріла мене звичною тишею і спокоєм. Кішка, яка чекала на мене на підвіконні, ліниво потягнулася і тихо муркнула, ніби висловлюючи радість від мого повернення. Я підійшла до неї, погладила по м’якій спині й нарешті відчула себе в безпеці. Вся ця поїздка тепер здавалася просто поганим сном, який закінчився, як тільки я зачинила за собою вхідні двері.
Сьогоднішній дощ продовжував шуміти за вікном, змиваючи залишки вчорашнього пилу з підвіконня. Кава в турці почала підніматися, і я вчасно зняла її з плити, наливаючи гарячий напій у свою улюблену чашку — цілу й неушкоджену.
Мені було добре в моїй затишній кухні, де ніхто не встановлював своїх правил і не вимагав від мене того, чого я не хотіла робити.
