fbpx
Історії з життя
Сусіди тепер до подружжя не вітаються, але це аж ніяк не турбує Петра з Раїсою. Їм не до цього

Раїса не ходила, а літала двором:

– Тепер буде свій город, клумба для квітів, насадимо фруктових дерев, поставимо шашличницю!

Чоловік потирав руки:

– Аж не віриться, що назавжди розпрощалися із «шпаківнею» (йшлося про трикімнатну квартиру на дев’ятому поверсі). Спатимемо сьогодні, немов у Христа за пазухою. Ніхто не потривожить вранішнього сну, бо я й досі здригаюся, коли пригадаю, як сусід денно й нощно дрелив у своїй квартирі під час безкінечних ремонтів.

– А я не чутиму дитячого вереску та дебошів від сімейки зліва.

Зайшли у будинок. Раїса повела рукою:

– Ось тут поставимо чайний столик, запросимо гостей, будемо пити чай та милуватися мальовничим пейзажем.

Виглянула у вікно й мало не впала від здивування:

– Петре, підстав стільця, бо зараз упаду! Хто обіцяв мені чисте повітря та квітучий луг біля будинку? Подивися, який смітник під самими нашими вікнами!

Ледве дочекалися ранку й, озброївшись кількома десятками мішків, пішли до купи. Трамбували різний непотріб у мішки, аж дрантя летіло! Раїсі кілька разів стало недобре від «ароматів», навіть хотіла було одягнути протигаз, який використовувала, коли труїла колорадських жуків, але через кілька днів роботи на смітнику трохи звикла до смороду, лише скаржилася сусідам:

– Пішла вчора до магазину, а продавщиця носа прикриває, пропонує відпустити мене без черги. А хтось навіть запропонував прийти забрати поношений одяг.

Сусідка реготала:

– Даремно стараєтеся, приберете – знову накидають! Думаєш куди сусід перевіз тачкою половину старої груби? Невже не помітила, що додалося «свіжини»? Вночі викидають, щоб ніхто не бачив.

Зі сльозами на очах Раїса зі свого двору до пізньої ночі спостерігала, як сусіди зносили та звозили сміття під їхні вікна. Спочатку плакала, потім сварила Петра за те, що не послухав її та поспішив купити хату. До ранку сварилися, з’ясовуючи, хто більше винен у тому, що сталося. Згодом помирилися, зрозумівши, що треба щось робити.

Петро із сумом:

– У мене таке відчуття, що я народився у нещасливу хвилину! Мріяв про тишу, спокій. І немов усе ж так і є, якби ж не цей смітник.

Раїса напружила чоло:

– Проучимо негідників! Та так, щоб і іншим не кортіло! Готуй пару дебелих кийків, пригодяться!

Дочекалися темряви, засіли в кущах. Побачивши першого «носія», Петро заголосив:

– Злодюга під двором! Лупцюй, щоб не втік!

Раїса кинулася на допомогу, тримаючи у руках чималий дрюк. Мастикували із усієї сили сердешного. Робили вигляд, що не чують, як той жалібно просить про допомогу. Такий лемент учинили, що збіглися ближні й дальні сусіди. Хтось викликав стражів порядку викликав, а хтось швидку.

Сусіди тепер до подружжя не вітаються, але це аж ніяк не турбує Петра з Раїсою. Їм не до цього, вони збирають групу однодумців, щоб спільно боротися із смітниками по всьому місту.

Автор – Людмила ЛЕВЧЕНКО.

За матеріалами – «Вісник Переяславщини»,

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!