Нам Андрій дуже сподобався, адже такого хазяйновитого хлопця в наш час і не дуже знайдеш. Хай мені простять моє упередження, але я як бачу ті діряві колінця в хлопців, ті на босу ногу кросівочки, ну я вам не можу передати, що я відчуваю. А як йде таке, що борода більша за нього, то вже все. От не знаю, куди то мода може завести.
Тому дуже сподівалася, що моя донька хоч одного гідного знайде, бо як прийде отакий, то я навіть не знаю, як такого зятя приймати родину.
Але ні, Андрій гарний хлопець, тією чоловічою вродою, все вміє.
– Як ти такий молодий і все так вмієш?, – допитувалася я його.
– Я з мамою лише жив, того й вмію, тата не пам’ятаю, приходилося дивитися, як дідусь робить, щоб потім самому робити, бо він не дуже охоче йшов нас провідувати та допомагати. Все казав, що мама собі життя зіпсувала.
Мені стало шкода його, як таке казати дитині? але я вже стала поважати його матір за те, що дала собі раду з сином.
На сватання вона прийшла дуже моложава і гарна, з молодим чоловіком і двома дівчатками-близнючками років семи. Ми зустрічали гостей в нашому будинку на околиці міста в приватному секторі. Не щось аж таке, скромний ремонт, бо ми обоє на зарплаті і то невисокій, звідки статки? Добре, що доньку вивчили, бо ледве з тим платним навчанням розпрощалися.
– Пощастило вам, – почала говорити Світлана, коли чоловіки пішли на вулицю, – Мій Андрій просто чудовий господар. Тепер сама не знаю, як буду жити без його допомоги.
Я остовпіла. А для чого тоді такий молодий чоловік? Вона наче прочитала моє німе питання і каже:
– Андрій після школи на буряки їздив, далі в Польщу, тепер он в Англію… Завжди хотів мати свої гроші, далі машину, пробивний хлопець не раз мені грошима допомагав, особливо, коли я була при надії близнятками.
– А чоловік ваш що?
– Та що Володя, лише для картинки, якщо чесно. То на роботі його не цінують, то за дрібницю виганяють і отак перед комп’ютером і сидить годинами. Добре, що хоч доньок в школу відведе і приведе, коли я на зміні. І все, далі я все сама – і купи, і приготуй, і подай… Дуже мені буде не вистачати допомоги Андрія, дуже.
Вона це наголошувала кілька разів і не лише того дня. На весіллі так само казала, що ми надто пишне весілля робимо і то все не вартує того.
– Мені до зубного йти, а з чим? Дівчатка он на літо нічого не мають, а Андрій всі кошти витратив на весілля! Нащо було такий викуп дорогий давати людям, яких він навіть не знає?
– Та це брат двоюрідний Оксани…
– Та совість би мали! Дитина все на своєму мозолі, а тут п’ять тисяч витягни якомусь бахурові!, – й далі за своє сваха, – А букет чому Оксана вибрала такий дорогий? Не було б дешевшого? Це що за такі витребеньки, а він зів’яне через два дні! Чому ви ні з ким не порадилися, а отаке просто посеред свята випробування нам влаштовуєте?
Вона все згадала – і за пригощання, і за автобуси, які мали гостей молодого розвозити, і за сукню.
Я не могла тому надивуватися. Адже весілля було доволі скромне, я вам так скажу, бо ми на весілля ходимо багато, бо родина велика і бачимо, які то люди в це гроші вкладають. А ми ще дуже скромно зробили.
Але й не це мене здивувало – така сваха, мов картинка: молодий красень-чоловік, діти малі, вона тримається добре, а виходить, що це все їй забезпечував рідний син! Як таке може бути?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота