Сваха постала на порозі уже як ми до кафе усі їхати зібрались. З Букетом і якоюсь коробкою: “Хоч ви нас, Ніно, на свято і не просила, але ми совість маємо, таки вирішили привітати”. Так, я їх не запросила і не збиралась, ай вони мені і рідня. От послухайте у чім тут справа.
У мене родина дружна і дуже велика. У нас проста гостина, то маленьке весілля. а вже як привід є. то гуляє пів села.
Ніколи ми нічого самі не робимо, постійно збираємось усі разом до роботи. А воно ж як у купі, та дружно, та разом, то й діло йде на користь і на прибуток.
Станемо чи то картоплю садити, чи буряки збирати із кабаками. Яким би шмат роботи не був. а як двадцять чоловік та з повною віддачею, то й діло скоро робиться і весело.
От я собі так і продовжила ту традицію, коли син оженився. До сватів ми на поміч завжди приходили по перших порах. Син, невістка, я з чоловіком і сином меншим, та їх двоє. Город за дві години, чи то засадити, чи викопати. А кукурудзу ламати? Та то ж заввиграшки все.
Однак, помітили ми із чоловіком, що свати якось цікаво ту нашу поміч розуміють. Ми до них ідемо, а от коли нам що треба, то як не поперек то спина, то коліно, то голова. ну так ми собі тихенько від них і від1єднались.
Ото лиш на свята одне до одного ходили. У нас весілля, а от вони нікого не кликали, лиш ми і діти, ото і все. Але я не про щасуджую. кожному своє.
А останні шість років, свати мої взяли собі за правило перед яким днем народженням їхати на відпочинок. Тиждень до свята і тиждень після. Тобто, приїжджають уже тоді. як вітати ніби як і пізно уже. але ми завжди приходили із подарунком і тортиком. Сядемо. чаю із нашим тортом поїмо. вклонимось і в двері. на тому все.
Ну а це чоловіку моєму 65 виповнилось. Коли гостей запрошували, якось і думки у нас не було, аби сватам сказати.
— Торта свого принесуть із чаєм з’їмо. – чоловік мені каже. – Хай сердяться. але я за них більше заплочу ніж вони принесуть, ти ж знаєш, Ніно.
Ну то як ювіляр не хоче. то й я руки не тягнула за них.
Ну а у день самого свята, коли ми всі у бус грузились, аби їхати в кафе, свати завітали з квітами і подарунком. Привітали і якось так ображено протягнули, мовляв, вони не запрошені але все одно прийшли, хоч такого і не очікували.
Ми квіти прийняли, подякували за подарунок, вибачились і поїхали з гостями в кафе. Відтоді свати із нами не розмовляють і при зустрічі не вітаються.
Син незадоволений дуже, каже, що так як ми вчинили, то дуже негарно. А от я не розумію. причину його невдоволення.
Ну от ви б запросили б тих людей? Заради гарних відносин і пристойності одні повинні терпіти а інші хитрити?
Ну от хіба ми не вірно вчинили?
04,12,2023
Головна картинка ілюстративна.
