fbpx
Історії з життя
Сваха, як була знадвору зі снігом і болотом на чоботях, заскочила у хату. “Що за новина такі, – не привітавшись загорланила – Ви ще коли ми Ольгу сватали сказали, що молоді квартиру отримують. Що се діється таке?”

Сваха, як була знадвору зі снігом і болотом на чоботях заскочила у хату. “Що за новина такі, – не привітавшись загорланила – Ви ще коли ми Ольгу сватали сказали, що молоді квартиру отримують. Що се діється таке?”.

Мені сорок шість і я наречена. двадцять років я пропрацювала за кордоном, там зустріла Олексія з яким побудувала сім’ю. Нині я при надії і вирішили вже повернутись в Україну.

З Олексієм одразу домовились, що житимемо у моїй столичній квартирі. Все ж хоч і не спокійно нині в Києві, але я тут і роботу вже знайшла не зважаючи на свій стан цікавий, та й Олексію вже знайшов приміщення для того, аби почати меблі виготовляти.

Квартиру я придбала ще на стадії будівництва у новобудові і років з десять виплачувала. Доки я на заробітках була у ній моя донька Оля жила з чоловіком і дітками.

Оля в мене рання дитина. Власне, аби її на ноги поставити я на роботу і подалась.

Коли Ольгу сватати прийшли я сватам сказала, що на перший час із житлом молодим допоможу – пущу у свою квартиру у столиці. Вони там зробили ремонт і жили певний час.

Коли ж я побачила дві смужки на тесті і ми з Олексієм вирішили повернутись в Україну, я доньці зателефонувала і попросила квартиру звільнити, адже сама планувала там проживати із сім’єю.

— Не зрозуміла. – говорить донька. – Що значить звільнити? Це наша квартира, ми ремонт зробили, у нас двоє дітей. Яке “звільнити”, мамо?

Я нагадала, що квартира моя, я її нікому не дарувала, а ремонт зроблено моїм коштом. Після тієї розмови донька слухавку не брала і на мої повідомлення не відповідала.

Щойно я повернулась і в свою хату зайшла, як вихором сваха залетіла. Вона теж ніяк не розуміє. чому це я “дітей” на двір виставляю. Я їй усе пояснила, але вона чути і слухати мене не бажає. Уже таке говорила, що довелось її виставити.

Потім друга серія — моя мама. Вона теж обурена таким моїм рішенням. Говорить, що я не маю права так вчиняти з єдиною дитиною і не гоже забирати подароване:

— Ще не відомо. як ти з тим Олексієм житимеш, а Олю так ображаєш. Ти ж мама, чого про неї не думаєш. Малих діток залишаєш без домівки.

Хочу вислухати вашу думку і поради. Можливо я й справді не права? Наголошую, що я пускала саме пожити і завжди говорила, що по поверненні житиму у тій квартирі.

Невже мій учинок і справді не правильний?

09,01,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page