– То моя Марійка за мною наглядає, якби не вона, то де б ми усі були?, – каже він і я йому вірю, бо де б я зараз була – один Бог знає.
Не знаю чи перше починати зі сну мого свекра чи з мого життя.
Давайте зі свекра. Так сталося вже, що він в шістдесят два роки став вдівцем і, як то кажуть, і ні туди, і ні сюди, бо й женитися пізно і самому жити не можливо, бо то є самотність. Його дружина була господинею на все село, а він з того всього усе занехаяв – не садив, все розпродав і ще й до чарки почав прикладатися.
– І от сниться мені моя Марія, – розповідає на всіх наших посиденьках свекор, – Дивиться на мене так строго і каже: «А що це ти, чоловіче, так мою працю попсував? Та я на свій сад і город намилуватися не могла, а ти там бур’яни розводиш! Ти знаєш, скільки мені пішло праці аби я те все до ладу привела, а ти отак за кілька років все на пси пустив. Та й взагалі, як же ти мене перед сусідами виставляєш, отак в канаві лежачи?». І я тут як прокинуся – а я справді в канаві і не знаю де. Ледве я доповз до свого дому і від тоді ні-ні!
Справді, свекор взявся господарювати, як раніше без дружини, адже надіявся, що син буде частіше приїжджати до нього з родиною і всім смакувати: від малини до помідорчиків.
Але Володя не розказував батькові, що не лади у них з дружиною вже давно і в свої сорок років він живе у друга, а дружина має іншого. Діти наче й до батька тягнуться, але мати планує переїжджати разом з ними за кордон. отак вона й зробила, а Володя не знав, що й казати батькові, адже не хотів його підводити.
І ось тут починається моя історія.
Я виходила заміж з кохання, душі не чула в своєму Олегові і не сподівалася, що через якийсь час вже не знатиму, де чорне і біле, добре і погане. Все мій чоловік переінакшував аби виставити мене винною і я мала за все просити вибачення.
Але настав той момент, коли я зрозуміла, що так далі не можна і за краще просто втекти, адже чоловік знову все викрутить проти мене. Прихистком для мене стала хата моєї бабусі, але я геть не мала грошей, тому не знала, як я маю свою доньку прогодувати. Розумієте, я не хотіла аби чоловік знав де я, бо тоді він переконає мене в тому, що я собі придумую проблеми, тому в місті я не могла працювати, хоч я за освітою й медсестра.
Я й грядки наймалася полоти, й сапати, ягоди збирала і біля дороги продавала, гриби. З острахом чекала на зиму, адже у нас навіть не було за що купити дров.
І тут мене й гукнув Петро Іванович йому допомогти наробити повидла.
– Знаю, що ти роботу шукаєш, от і мені допоможи, онуки мої дуже це варення люблять за Маріїним рецептом.
– То я його вдам, – кажу я, хоч поняття не мала, як його варити, – Бо я теж Марія.
Тут він на мене так пильно глипнув і ні слова. А далі й почав отак наче роботу пропонує і розпитує, а потім сина свого попросив мені допомогти, бо той працював в поліції.
І через якийсь час я стала вільною жінкою з правом на частку в майні, але мене найбільше тішило, що я вільна. А далі вже й стала дружиною Володі.
Тепер я не боюся ні про зиму, ні про все інше – мої чоловіки поруч зі мною. А ще ставлю свічку своїй свекрусі. Знаю, що то вона своїм хлопцям направляла добру долю і я обіцяю її не підвести.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
