Свекра в гості я ніяк не чекала, але те, що він ще став на порозі з валізою, то мене здивувало найбільше. Він ніколи не виїжджав з села без потреби, а в останні роки був на пенсії, тому казав, що відпочиває душею і в селі є все, що йому треба для щастя.
Я не так, щоб його добре знала за ці роки, ми рідко спілкувалися, проте. Несподівано, стали союзниками. І ви зрозумієте чому ми об’єдналися проти свекрухи, Валентини Богданівни.
Звичайно, що найпершими моїми словами було:
– Щось сталося?
– Так, – схилив голову свекор, – Валя вирішила жити для себе.
Я нічого не розуміла. Яке для себе? Навіщо для себе?
– Проходьте і давайте детальніше, і чому ви з валізою?
– А я у вас поживу, – й далі дивує мене свекор.
– Як це у нас? У нас квартира двокімнатна, куди ми вас поселимо?
– Та куди хочете. Я не маю куди вертатися.
Я вже нічого не розуміла, що відбувається. Коли ж мені свекор все розказав, то я мало дар мови не втратила і негайно зателефонувала чоловікові:
– Кидай все і їдь додому!
Поки чоловік їхав, я вже й вечерю приготувала, диван розклала аби свекор відпочив, бо у нього ж спина. Він вже років десять так собі легенько, нічого не робить важкого, має себе пильнувати.
Так от, тільки чоловік переступив поріг, як я його тією звісткою й обрадувала:
– Мати твоя покинула батька.
– Що ти таке кажеш?, – засміявся Роман, – Мама батька дуже любить, пильнує за ним.
– Ага, любить, іди його розпитай, як вона його любить. Поїхала геть і залишила його самого.
– Ти щось вигадуєш. Мама б такого ніколи не зробила.
– То йди його й розпитай, – кажу я.
Пішов Роман до батька, а я вже й про інше думаю – куди ми дітей відправимо на літо? Кожного літа, вже десять років ми дітей залишаємо на його маму. Звичайно, приїжджаємо на вихідні, але ввесь час Валентина Богданівна доглядала Матвійка та Іринку, з трьох років вони у неї були на літо і я була певна, що й цього літа вона так само нас виручить, адже онуків вона дуже любить. Звичайно, буває, що на початках літа каже, що діти її не слухаються та дуже вибагливі в їжі, не хочуть їй нічого помагати. А потім вже якось і нічого й не каже, звикає, що вона з усім сама справляється.
А як інакше? Вона мама і бабуся і має нам допомагати, що вона ще інше буде робити? Серіали дивитися?
А вони в селі, то що не тикни в землю – все дає плід: помідори, огірки, картопля, морква. Ми тільки приїдемо та заберемо. Так само вона корову тримає, але тут вже мій чоловік має їздити та косити і громадити, бо батько нічого не може важкого робити, у нього спина. То вже мати такі дрібниці, як вичистити та їсти дати, та на пашу вивести, то все сама робить.
Вона жінка така в силі і кістці, то їй навіть на користь, бо треба більше рухатися та спортом займатися.
– Валентино Богданівно, вам треба більше рухатися, я вам від своєї мами обновку передала, а ви не влізете.
Бо моя мама в Італії, вона мені всякого передає, а я вже свекрусі і там такі речі фірмові, каже аби я свасі дала, а сваха й не залізе.
І отак всі подарунки тільки в шафі й стоять.
Мої роздуми перервав чоловік.
– Ти права, я не розумію, чому мама так вчинила.
– А я розумію, – відказала я чоловікові, – Вона просто заздрить моїй мамі.
Та самі посудіть, що моя мама, мов та панна в Італії, має гроші, має кавалерів, хоч однолітки вони зі свекрухою.
А та теж таке захотіла, тому й подалася в світи. Залишила господарку на такого варкого чоловіка, щоб що? Вона ні фігуру не верне і грошей не заробить.
Але й те не кінець, свекор теж з характером і все роздав сусідам: качок, курей, а корову продав. Пожив сам, але ж їсти кожен день хоче, от і приїхав до нас, поки свекруха не передумає.
Це для мене не дуже добре, проте, я й так готую на всіх, то лишня порція для свекра знайдеться. А там дружина одумається і вернеться.
Але свекор взяв собі за правило, що він у нашій сім’ї – наймолодший, бо у нього спина. Пульт йому подай, на підносі принеси, на кухню він не піде, бо там запах від смаженого чи капусти вареної, кожен день вимагає аби я з дітьми брала відпустку і їхала в село, бо він не може в нашій квартирі, дуже жарко йому.
Я вже не витримала і так зробила, подумала, що попрошу сусідку за ним приглянути. Хай йому зварить хоч раз в день їсти, і то вже буде добре, а там і курей він верне і вже собі яєчню посмажить.
І ось я з такими думками в село приїхала, думаю, що наберу зелені, закруток, полуниця вже б мала бути, вишні і черешні.
Приїхали, свекор одразу до хати і вже замовив, щоб йому їсти приготувати. Бо він з дороги втомився. Думаю, щось з зелені візьму, свекруха й салат сіяла, і редиску. Я на город, а там бур’яни по коліна!
Думаю, в сусідки піду та куплю, раз вже не можу на городі знайти в свекрухи що поїсти, ото вже мамі розкажу.
Прийшла і почала за кури, а далі й кажу, що куплю зелені, та зраділа, але дуже швидко вона зблідла, коли я їй запропонувала за свекром глядіти.
– Та нізащо. Здоровий чоловік і не може собі раду дати? Я давно Валі казала аби очі свої відкрила на чоловіка. Що це таке, що вона й у полі сама, на городі сама, біля обори сама, а він те й робить, що їсть та спить.
– Але у нього спина.
– Я теж так думала. Але це по-іншому називається, люба моя.
І от я вже нічого не розумію. Я повністю на стороні свекра, дружина його має вернутися і його глядіти. Але я сама не готова жити тут і полоти город та закривати вишні, підливати помідори і перці. Мені важко, я не така витривала, як свекруха. Як гадаєте – мені вдасться переконати її вернутися?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
