Так склалися обставини, що ми змушені жити зі свекрухою. Жили до того в орендованому житлі. уже відкладали на те, аби зробити перший внесок на власне житло, проте за минулий рік усе шкереберть полетіло. Я вийшла з декрету раніше, а чоловік мій втратив роботу і нині на трьох підробітках і половини минулої зарплатні не має

Свекруха давно вже на пенсії. Цілими днями вона сидить удома. Нас вона прийняла дуже гарно, щиро раділа тому, що тепер буде не сама в трьох кімнатах. Я наївна думала, що вона нам стане гарною допомогою в побуті і з онуком своїм. Але няньчитися з нашим сином вона категорично не хоче. І при живій бабусі ми іншого виходу не мали окрім як звернутись до няні, бо син наш не завжди в садок ходить через слабке здоров’я. Син ходить, але частіше вдома. Ось і доводиться якось викручуватися.

Свекруха присутність няні в домі сприймає нормально. Не наглядає за нею, не ходить назирці. Так, ніби й не чужа вона їй, може ще й зайти побалакати, а на онука навіть уваги не звертає. Мовляв, їй ніхто дітей не няньчив, і вона не буде. Вона ясно дала зрозуміти, що бабуся це не няня.

Моя мама лише зітхає та плакалася, що вона далеко. До того ж, вони з батьком ще працюють, тож ніяк мені допомогти не могли, ото лиш скинуть кілька тисяч на оплату няні і все.

Ситуація у нас просто абсурдна. Бабуся є, але її немає, адже дитиною займається няня. Свекруха навіть за гроші з онуком сидіти не хоче.

Я розумію, що вона має на це право, але могла б вона хоч трішки у наше становище увійти? Хіба можуть бути якісь принципи у наш час? Хіба вона не бачить, як нам не просто нині.

От ви б так змогли?

10,02,2023

Головна картинка ілюстративна.