Ми з чоловіком почали зустрічатись ще в університеті. Почуття були сильними, взаємними, тому ми розписалися наступного дня після отримання дипломів. Пишного весілля вирішили не робити – з мого боку залишилася тільки далека рідня, з якою я не надто близько спілкуюся, з боку чоловіка – мама, яка не виказувала ентузіазму від повідомлення про весілля, і тітка, що живе на іншому кінці країни.
Перші два місяці жили зі свекрухою. У чоловіка є своя квартира від батька, але вона тривалий час здавалася. Ось і на момент нашого весілля там ще жили люди, договір з якими спливав лише за півроку.
– Незручно якось їх виселяти, у людей дитина. Вони ще й сплачують справно. Нехай доживуть до кінця терміну, а там вирішимо. Ви ж поки що й у мене можете пожити, – вмовила нас свекруха.
Півроку – термін невеликий, тому було вирішено, що не зриватимемо людей з місця. Зі свекрухою ми нормально уживалися два місяці, а потім чоловікові запропонували хорошу роботу в іншому місті. Ми вирішили, що тут нас нічого не тримає, бо й у нього, і в мене на той момент робота була така собі.
Ми зібрали дрібнички і за тиждень уже розпаковували речі в іншому місті. Там я теж знайшла собі роботу, у чоловіка все було як обіцяно. Свекруха залишилася при своєму – квартира продовжувала здаватися, бо ми провели в іншому місті цілих п’ять років.
Але коли у чоловіка закінчився контракт, йому запропонували менш вигідні умови, заради яких залишатися в такому віддаленому місті безглуздо. Тому ми вкотре зібрали речі, але вже для того, щоб повернутися додому.
Свекруха нас зустріла медовою усмішкою, яка трималася на її обличчі рівно доти, доки вона не дізналася, що ми плануємо таки зайняти квартиру, яка за законом належить моєму чоловікові. Тут обличчя знатно перекосило, коли зрозуміла, що джерело доходу спливає з рук.
– От навіщо так поспішати? Там квартира у старому будинку, кімнати маленькі. Вам би про нову квартиру замислитися. Сьогодні стільки розкішних варіантів з гарним плануванням. Можете взяти на виплату, ви ж ще молоді.
– Ми про це думали, про дольову участь Ось в’їдемо у свою квартиру, назбираємо на перший внесок.
– А чого вам тут не збирається на перший внесок? Ми ж вже з вами жили разом, чудово порозумілися, навіть не посварилися жодного разу.
Ми спробували пояснити мамі чоловіка, що, по-перше, ми тоді жили лише два місяці, по-друге, за минулі п’ять років ми з чоловіком уже подорослішали, обзавелися своїми сімейними звичками, і жити з мамою під одним дахом немає жодного бажання. Не тому, що вона якась погана, просто окрема сім’я має жити окремо.
– А я на що житиму, якщо ви в квартиру в’їдете? Ви ж не будете мені по десять тисяч щомісячно платити? – заявила свекруха.
Звісно не будемо, нам на нову квартиру треба збирати. До того ж, з якої радості ми маємо їй щось платити? Вона ще молода жінка, їй ще навіть п’ятдесяти немає. Здорова, повна сил, дітьми-онуками не обкладена. З якої радості хтось повинен її утримувати?
Я розумію, коли чоловік навчався в університеті, там треба було за навчання платити, здача квартири була гарною підмогою. Хоча чоловік ще сам підробляв. Але наступні п’ять років свекруха просто забирала собі гроші, і їй ніхто нічого не казав. Хоча ми з таким самим успіхом могли здавати квартиру чоловіка, а гроші відкладати на квартиру в новобудові. Вже не малу суму зібрали б.
Із орендарями вже домовилися, що вони за півтора місяці з’їдуть. Ми ж поки що живемо у свекрухи, але здається, що незабаром самі кудись переїдемо, бо це вже просто неможливо.
Мама чоловіка займається конкретним тиском – постійне скиглення, вдома дихнути неможливо від атмосфери. Швидка допомога нашу адреса незабаром у чорний список занесе, бо їздять вони до нас через день, адже свекруха посилено вдає різноманітні стани.
Дуже пощастило, що чоловік на це все не ведеться, він чудово бачить, що на його мамі можна не одне поле зорати, лиш би вона не збідніла. І своє рішення він міняти не збирається – ми житимемо у його квартирі.
Швидше б уже минули півтора місяці і мешканці з’їхали. Ми ще спочатку думали, що не одразу туди переїдемо, адже треба буде ремонт зробити, але вже поміняли рішення – переїжджаємо одразу ж, а з ремонтом уже по ходу розберемося.
Слава богу, що я вже знайшла роботу, бо мені не доводиться цілими днями вислуховувати скиглення мами чоловіка. Тільки на цьому й тримаюсь зараз.
Фото ілюстративне.
