Колись, ще декілька років тому, я дуже переймалася, що скажуть люди, як поглянуть свекруха чи колеги по роботі, і чи відповідаю я їхнім вимогам.
Тоді мені здавалося, що першочергово потрібно бути “слухняною дівчинкою” – поважати старших, завжди допомагати, не перечити.
Свекруха моя – Ольга Петрівна, жінка владна і звикла керувати всім навколо. Вона з тих людей, хто хоче тримати під контролем навіть повітря, яким ми дихаємо.
Ще з самого початку нашого знайомства, коли мене вперше представив їй мій чоловік Олег, вона чітко дала зрозуміти, що є певні “закони” її родини. І їх треба дотримуватися.
Я спробувала готувати її улюблені страви, запитувала поради щодо вибору фіранок чи кольору покривал – усе для того, аби сподобатися їй, аби відповідати її очікуванням. Та правда в тому, що зійти з власного шляху заради чужих правил – це втратити саму себе.
Довгий час мені хотілося стати ідеальною невісткою: бездоганно пекти торти, прибирати квартиру в сім разів на тиждень і завжди бути готовою, якщо Ольга Петрівна забажає несподівано прийти на гостину.
Зараз моя свекруха планує відзначати свій ювілей. Ольга Петрівна пишається тим, що їй виповниться шістдесят, і прагне запросити пів міста на банкет, наголосивши, що “це родинне свято, а отже, всі мають допомагати – хто фінансами, хто організацією”.
Вона не попросила в нас коштів, вона так висловилася, ніби це було зрозуміло саме собою: ми з Олегом покриємо більшу частину витрат, бо “в молодих завжди є гроші”.
Коли я почула це вперше, мені мову відняло: чому я мушу оплачувати її свято. Адже в нас з чоловіком свої плани, є потреби в дитині (наша донька Марічка тільки-но пішла в перший клас), є ремонт у квартирі, що стоїть на паузі. І, зрештою, ми обоє працюємо, але не заробляємо мільйони, аби так просто профінансувати урочистість на п’ятдесят осіб.
Цікаво, що й чоловік, який звик слухати маму і йти їй на зустріч, також не готовий оплачувати подію повністю зі своєї кишені.
— Мамо, якщо чесно, маю 10 тисяч тобі на подарунок. Якщо хочеш, витрачай ці кошти на свято, ото і буде нашою тобі допомогою. Більше не маємо просто.
Ольга Петрівна не приховує обурення. Мені вона прямо заявила, що я “заговорила чоловікові зуби” й відмовила його допомагати рідній матері.
У її голові не вкладається, як можна не кинути все й не “задля блага родини” викинути гроші на пишні фуршети, музику, аніматорів і купу інших витрат, включно з незрозуміло дорогою фотосесією та тортом у три поверхи.
— Десять тисяч? Це все, на що я заслужила у рідного сина? Роки вклала. собі відмовляла. а ти мені от так віддячити хочеш?
Чоловік ходить не веселий. Видно, що йому ця ситуація дуже неприємна і він таки пеймається усім цим.
— Синку, – прийшов якось свекор до нас на гостину, – Я не розумію твоєї позиції. Тобто – все. Як ти маєш сім’ю, то ми з мамою не в пріорітеті? Повинні забути, що маємо дитину? Хіба сім’я не для того, аби гуртуватись і в усьому бути разом?
Чоловік вийняв десять тисяч відкладені до ювілею матері і віддав батьку. Той гроші узяв, але пішов з виразом обличчя таким, ніби ми його дуже образили.
Не знаю, де вони взяли грошей, але минулими вихідними таки відбулось оте гуляння. Не таке пишне, як планувалось, але й не в квартиру, в ресторані.
Зняли зал, найняли музик і тамаду. гостей було 70 чоловік і половини із них я не знала, бо то були “потрібні люди”.Їх і пригощали і припрошували і ледь не на руках носили.
Про нас із чоловіком згадав лиш тамада коли просив до слова. Але згадав цікаво:
— А тепер свій подарунок матері піднесе син. Просимо вас до слова.
Чоловік привітав маму і сказав чесно, що подарунок уже вручив. Треба було бачити свекруху яка зметнула здивовано брови догори. видно вона чекала не такого від нас.
Вже коли всі розходились вона підійшла до мене:
— Поки радій, але я тобі цього не забуду, дівчинко, ніколи.
Тобто, винна в усьому я залишилась. Цікаво, що свекруха опублікувала фото зі свята. там були усі гості яким вона дякувала окреме фото з сім’єю. Але ось що цікаво – мене на ньому не було. Чудеса фотошопу: була й прибрали. Чоловік мій стояв сам у колі родини.
Відчуваю – попереду найвеселіше. Вже й думаю, а може треба було переконати чоловіка позичити гроші для свекрухи?
Головна картинка ілюстративна.
