Свекруха моя з дуже заможної родини. Ніколи в своєму житті не працювала, тож коли не стало її чоловіка, вона подалась за кордон. Чомусь, вона собі вирішила, що там гроші будуть їй просто із неба сипатись тисячами. Звісно, такого не сталось. Кілька разів мій чоловік їй туди кілька сотень євро передавав, а потім уже сказав, аби вона поверталась, бо ж то не діло.
Приїхала вона і засіла вдома. якимось дивом у неї є пенсія мінімальна. Вона її отримала і вже за два тижні завила. Економити їй не хочеться та й не вміє вона цього. Два рази в магазин сходила і вирішила, що син повинен її утримувати.
Мій чоловік син хороший. Він так і робив – допомагав мамі своїй поки була можливість у нас. Ось тільки раніше чоловік мав хороший заробіток, значну частку якого складали премії. Їх і віддавав матері. Так було більш-менш для нашої родини прийнятно. Однак, зараз у нього на роботі не найкращі часи. Зарплата не змінилася, а ось премії практично всі зняли.
Тепер утримувати маму, як раніше він просто не може. А Маргарита Іллівна заощаджувати не хоче. Ось у її голові й з’явився “неймовірний” план. Собі вона вигадала ось що: вона переїжджає жити до нас, а її квартира здається в оренду. Виручену суму вона забирає собі. Все це доти, доки не налагодиться фінансова ситуація у мого чоловіка і він знову зможе “гідно” забезпечувати свою маму.
Свекрусі моїй тільки п’ятдесят і вона ще цілком може працювати, але не хоче. Їй на манікюри та ресторани не вистачає. Але ми то тут до чого? У нас своє життя. Тільки свекруха наполегливо гне свою лінію, а мій чоловік із нею погоджується.
Навіть не розмірковуючи, я відразу дала негативну відповідь. Хоче свекруха гарного життя, нехай сама на нього заробляє. Якщо втомилася трудитись, то нехай вчиться економити. Це потрібне вміння. Чоловік спробував заперечити, пояснити, що мама на пенсії і він, як син, повинен їй допомагати. Але фінансова ситуація у нього не проста, тому треба увійти в становище та потерпіти. Але я не збиралася терпіти. Це моя квартира і в ній я не бажаю бачити свекруху більше ніж на три години в тиждень.
Чоловік дметься, говорить, що не очікував від мене такого. Завів мову про те, що якщо я така категорична то він муситиме до мами перебратись. аби їй легше було. А от якщо я така пані і господиня, то сама собі в своїй хаті із дітьми і залишусь.
Я чоловіка свого кохаю і про розлучення навіть думки ніколи не було. То що ж це тепер мені робити?
Ніби розумію. що я права і свою свободу треба відстоювати, але ж можу довідстоюватись до того, що він і справді до мами переїде.
Порадьте, як тут бути? Як шлюб зберегти і від мами чоловіка жити далека. Чи все ж прийняти її?
Ой! Заплуталась я геть.
05,05,2023
Головна картинка ілюстративна.
