Свекруха очі під лоба пустила, як тільки нас на порозі побачила. “Ви привітатись зайшли, чи на гостину?” – були перші слова, які я від неї почула. Спочатку, я переймалась, що то не сподобалась їй саме я, як майбутня дружина її сина, та згодом з’ясувалось, що мій чоловік ніколи для неї не був у пріоритеті. Не був, до минулого року.
Для своїх батьків чоловік мій не існував, двоє братів були, а от мій ніби позичений. Свекруха навіть знайомитись із його дружиною майбутньою знайомитись не хотіла. Налила нам чаю, і сиділа мов сич поглядаючи на годинник. Так ми і пішли без розуміння того, навіщо узагалі приходили.
Одружились ми, але та подія пройшла повз моїх свекрів, як і поява двох онуків. Жили ми на орендованій квартирі і єдиною опорою для нас була мама моя і моя тітка, яка не мала дітей і вважала мене своєю донею.
Саме тітка з Італії нам і передачі і гроші передавала. Там вона була заміжня, але працювала і про нас із мамою не забувала. Коли ж мама на пенсію вийшла, то також подалась в Італію до сестри. Вони обидві вирішили допомогти нам із придбанням житла.
Не знаю, як. але про те дізналась свекруха моя. Чесно, я була дуже здивована, коли побачила її і свекра на порозі свого дому. А коли вона мене “донею” назвала, а мого чоловіка “синочком” то ми мало дару мови не втратили.
Сипала вона нам цукром і лила медами. Онуків горнула все розповідала, яким же прекрасним сином завжди був мій чоловік.
— Янголя, таке як і онуки мої. Як гляне, а душа так і тане.
Пішла свекруха, а вже за годину набрала і говорить зі мною довго і так, ніби ми все життя із нею от так запросто спілкувались. Рецепт моїх пиріжків попросила і все нахвалювала. яка я гарна господиня.
Відтоді стала вона у нашому домі гостем частим. До онуків щебече, нам в очі світить. Я ставилась до цього із пересторогою, бо життя навчило мене, що люди не міняються, а от чоловік розтанув і “поплив”, мов дитина мала, що нарешті побачила батьків після довгої розлуки. Ще тільки на ручки не застрибне.
Та й двох місяців не минуло, як показала свекруха, чого то вона така добра була. Того дня у чоловіка був день зарплати і він приніс всього десять тисяч із 25. Я здивовано поглянула на нього, адже там і на оренду не вистачить:
— Я мамі придбав весняне взуття і куртку. Вона на пенсії, а носила старе ще трирічної давнини, ще й до перукаря зводив, бачила б ти її щастя.
На моє запитання, як же нам місяць тепер жити і чим оплатити оренду, я почула, що моя мама нам усе одно гроші передасть, тож ми не відчуємо нічого, а от він маму одягнув і то – головне.
Ну а вчора ситуація повторилась, тільки тепер він мамі придбав пралку і сушарку про які та мріяла, ще й в кредит зайшов гарний, тож гроші його пішли усі прати речі свекра і свекрухи.
— Мамина стара вже й не прала добре – речі сірі. А так узяли раз, але хороше і якісне. Нічого, ми викрутимось якось.
Я просто розгубилась і не знаю, як бути. Добре один раз, але системно пів року поспіль – то ж занадто. Чоловік на мене ображений, адже вчора я влаштувала сцену і сказала, що не візьму у мами і копійки.
— То от яка ми сім’я? Є тільки твоя мама і тітка, а про моїх батьків ми дбати не будемо? Не очікував від тебе такого.
Все летить шкереберть, а я не знаю, як зарадити. Підкажіть, як вийти із цієї ситуації? Чи є можливість зберегти родину?
Головна картинка ілюстративна.