– Сини щасливі, коли дідусь в гості забігає! – розповідає Зоряна. – Люблять його до нестями. І він їх теж. Розквітає поряд із ними! Шкода тільки, що часто він не може у нас бувати…
– Чому не може? Працює?
– Ні, на пенсії вже, в тому-то й річ! Коли працював – частіше приїжджав. А тепер він повністю під ковпаком у свекрухи. Вона сама з нами не спілкується і чоловікові не дозволяє. Дідусь дзвонить до нас крадькома, тільки тоді, коли вона спить, миється або в магазин йде. А потім відразу номер видаляє, щоб дружина випадково не побачила. Бо як побачить – будуть проблеми. А вже вирватися і приїхати до нас для нього взагалі ціла операція! Ось так…
Зі свекрухою у Зоряни стосунки геть погані, не склалися з самого початку. Ще до весілля та наговорила невістці всякої всячини, обіцяла зробити все, щоб цей шлюб не склався. Нічого в неї не вийшло. Після весілля пройшло вже дванадцять років, Зоряна з чоловіком живуть прекрасно, виховують двох дітей, яких свекруха теж знати не хоче.
– Нічого собі, і навіть після поява онуків не пом’якшила її серця?
– У нас там ціла історія була, – зітхає Зоряна. – Справа в тому, що старшого сина ми прописали до них, в їх квартиру. Бабуся була, звичайно, категорично проти, але іншого виходу на той момент у нас не було. Чоловік там був прописаний, пішов і зареєстрував сина разом з собою, не питаючи її дозволу. Вона побачила потім вже по факту, що прописаних додалося. Ой, що було!
– Розбір польотів?
– Позивалися навіть. Вона намагалася виписати онука через суд, і сина заодно теж, хоча всі їй говорили, що нічого в неї не вийде. Ні, перла напролом! У підсумку, звичайно, вийшов пшик, суд просто розділив їм рахунки, або як це правильно називається. Загалом, чоловік тепер платить за себе і за сина комуналку окремо абсолютно офіційно, так що так нам навіть зручніше. Але криків було, звичайно, стільки, що не описати. У підсумку зараз не спілкується ні з сином, ні з онуками, молодшого і зовсім жодного разу не бачила…
– Хм. Ще та історія. А де ж був ваш прекрасний дід, коли йшли всі ці розборки з приводу прописки? На чиєму боці?
– Ой, та ти що! Він повністю під каблуком. Я ж кажу, слова сказати не сміє без її дозволу. Аж до того, що при ній на мене нарікає, а потім дзвонить і вибачається, коли вона не чує, уявляєш? Мовляв, ну ти ж розумієш, Зоряночко, що це був спектакль… Я, коли молода була, ображалася на нього за таке. А зараз думаю – та хай вже буде як є! Це їхнє життя, їхні ігри, нехай як хочуть. Зі свекрухою ми не спілкуємося. А свекру завжди раді!
Дідусь, здається, теж радий онукам: ніколи не приходить з порожніми руками, приносить по маленькому презенту, до свят підкидає грошенят – з якихось власних заначок, зрозуміло, щоб дружина не знала. Суми невеликі, якраз дітям на розваги.
– Не здивуюся, якщо він збирає ці подарунки з тих грошей, що дружина йому дає на власні потреби! – усміхається Зоряна. – Дитячий садок, звичайно. Але що робити.
Свекор Зоряни все життя пропрацював у будівельній компанії, займав якусь посаду, керував людьми. Всі знають його як розумну, зібрану, цілеспрямовану людину, досить-таки сувору до себе і до підлеглих. Його поважали і трохи навіть побоювалися.
– На будівництві і з виконробами, і з робочими спільну мову знаходив! – розповідає Зоряна. – Міг змусити переробити те, що зробили погано, міг на місце поставити. У чоловіка однокласник з ним працював, наш хороший друг сім’ї. Він нам розповідав про Миколу Михайловича на роботі, а ми слухали і переглядалися – ну зовсім інша людина. Небо і земля. Там він керівник, фахівець чудовий. А вдома його місце під плінтусом. Аж до того, що онук йому каже – дідусю, давай я тобі подзвоню! – а він: ні, не треба, я сам тобі подзвоню завтра! Чекай!
А вам як ситуація?
Фото – pixabay.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
