Свекруха якось швидко дуже зібралась, послалась на міфічні справи і побігла додому. Було видно, що їй нікуди і не потрібно і що щось трапилось, а от що ж саме, вона мені звісно ж ніколи не скаже. Однак, уже за якусь годину мене набрав чоловік. Волав так, що я мало слуху не втратила.Пояснив мені, чого то мама його так швидко пішла. Моя в тому вина, от тільки де?
Зі свекрухою у мене завжди були дуже напружені відносини. Людина вона і добра і щира і ніби як до мене прихильна, але є у неї одна особливість у характері: любить вона образи шукати і подовгу в собі їх носити пережовуючи.
Я про той її особливий мінус не знала і кілька разів мала на самих початках шлюбу “радість” потрапити у немилість через те, що сказала щось ніби як і безневинне, але перекручене свекрухою на особисту для неї образу.
Я навчилась уже біля Лілії Романівни танцювати на одній нозі, говорити так, аби та не могла перекрутити і не розповідати їй про нашу сім’ю абсолютно нічого, бо ж то ще один привід для сліз гірких. Причиною могли бути і непорозуміння між мною і чоловіком, і нежить у сина.
Ну а нещодавно свекруха виписалась зі стаціонару. Її ледь урятували, бо мала таки дуже складну недугу. Серед приписів – сувора дієта і прийом їжі по годинам.
Тож тепер до суті. Прийшла вона у п’ятницю ввечері без попередження до нас на гостину. Я саме дітей годувала вечерею, тож попросила свекруху зачекати нас у вітальні.
— Зараз ми доїмо і прийдемо.
Але Ліля Романівна уже за п’ять хвилин пославшись на зайнятість вилетіла в двері. Я зрозуміла, що щось уже не так, однак ну ніяк втямити не могла що ж цього разу їй не сподобалось.
Очі відкрив чоловік волаючи в телефон за якийсь час:
— Так важко було матері чаю запропонувати? Чого ти її до столу не запросила? Та хоч води з-під крану налий. Ну, як це так, що їй у вітальню, а самі їсти?
Я отетеріла. Чесно? Я й не подумала її запросити до столу бо там і картопля смажена і котлети і хліб свіжоспечений. Усе, що їй заборонено їсти. Чай у мене лиш чорний, а їй його також ні в якому разі. Й справді, лиш воду з-під крану я й могла перед нею поставити. Але то соромно, тож я не стала нікого випробовувати і попросила аби вона нас зачекала.
На мене тепер і чоловік і свекруха дмуться і не розмовляють, а я ніяк зрозуміти не можу, а в чому ж моя вина, власне?
Я знаючи про всі особливості і обмеження повинна була завести гостю в кухню наповнену запахами і смаколиками їй забороненими? Мені потрібно було набрати їй у кружку води і їсти далі знаючи, що та лиш пів яйця нещодавно з’їла і то все на найближчі години?
От скажіть, хіба я не вірно вчинила? Як би ви на моєму місці зробили у цій ситуації?
Головна картинка ілюстративна.
