Свекрусі немає і 50, а ми вже її забрали доглядати. Вона ходить і досить гарно, у неї розум ясний, а думки чіткі. Справа тут у іншому.
— Ой, синочку рідний, – мало не хлипає вона до ввечері.- У вашому холодильнику абсолютно немає того, що я могла б з’їсти. Сходи у магазин, придбай сиру знежиреного, кефіру, можливо, фруктів, якщо зможу – з’їм. Скільки тут мені залишилось.
— Добре, мамо, – запопадливо говорить мій чоловік. – Я вже йду. Вибач, я не подумав, забув і Іра не нагадала.
Чоловік біжить поночі до найближчого супермаркету, або до найближчого ринку, де повинен бути невеликий магазинчик. шукає те, що замовила мама і приносить як щось дуже дороге і неймовірно помічне.
Свекруха ж дивиться на нього і говорить кволо:
— Дяку, вже не потрібно, я після шостої не їм. Нічого, хороший мій, завтра вже я поснідаю. Навряд сили будуть щось приготувати, а так встану і поїм. Скільки мені треба на старості?
Наступного дня чоловік скуповує у супермаркеті купу продуктів. які на його думку буде їсти його мама, але та ввечері заявляє. що голодна, бо у нас купа продуктів таких, що їй не можна (хоча вчора за тими ж продуктами бігав мій чоловік вночі) а от від копченого сальця і ковбаски вона не відмовиться.
— А завтра відвезеш мене на ринок, я хочу подивитися курточку на осінь, – продовжує вона тим самим голосом ніби аж з того світу, – хоча, за що я її придбаю? та й навіщо вона мені? Скільки тут залишилось?
— Але, мамо, ти ж знаєш, що у Ніни корпоратив на роботі. Сама не піде. Давай може іншим днем? – намагався виправдатися мій чоловік.
— Нічого тоді не потрібно, — каже свекруха. – Ваш корпоратив звісно ж важливіше здоров’я і комфорту мами. Я померзну кілька днів.
— Що ти, мамо, — відповів мій чоловік, – Звісно, ми встигнемо і куртку придбати і на корпоратив сходити.
От так у нас завжди. Я слухаю і повільно скипаю. Свекруха може днями на ліжку лежати, або ходити магазинами, але при появі сина свого раптом перетворюється на стару і немічну. Прощається ледь не кожного дня.
Я все те розумію і бачу, тому навіть не реагую, що не подобається свекрусі і викликає обурення в моєму чоловіку:
— То ж мама, як ти можеш?
Звичайно, наступного дня свекруха намагалася якомога довше протримати сина на ринку. Скаржилася на дискомфорт і не могла підібрати куртку. Дорогою додому вони потрапили в пробку, тож додому прийшли пізно ввечері.
Але я вже все те передбачила тому радісно сказала чоловіку:
— Уявляєте, я переплутала дати і корпоратив завтра. Тепер нас точно ніщо не зупинить і ми спокійно поїдемо, раз куртка у мами є.
Такі змагання у нас тепер норма. Свекруха щось вигадує. а я намагаюсь її переграти. Чоловік же мій об’єкт, увагу якого ми повинні отримати заради перемоги.
— Доню. – каже моя мама яка нещодавно завітала до нас на гостину. – Навіщо тобі усе це? У тебе діти, життя яке ви прожили, труднощі які пройшли разом? Скажи, чого ти терпиш все це? Не бачиш. на що твоє життя перетворилось?
Але як пояснити мамі, що раніше у нас усе було прекрасно. Ми з Олегом жили, мали плани, були разом у всьому. Він добрий і дуже уважний, я його кохаю.
— Все змінив приїзд свекрухи і саме вона є причиною того, що нині відбувається, хіба ні? Треба вирішити питання зі свекрухою, не з чоловіком, не з нашим шлюбом.
— Ти серйозно, чи тобі просто так легше? – знову говорить моя мама. – Відкрий очі і навчись слухати. Твоєї сім’ї немає уже. Є ти і твоя свекруха, яка витіснить тебе зрештою. Чим раніше до тебе дійде, тим краще.
Але скажіть, відколи спроба зберегти сім’ю стала чимось нереальним? Чому я повинна розлучатись навіть не спробувавши відкрити очі чоловіку на те, якою є насправді його мама.
Та жінка здорова, їй не потрібен догляд, вона може жити окремо, працювати. Мені залишилось лиш пояснити це чоловіку. Він мене кохає, він мене зрозуміє і повірить.
Ну хіба ж ні?
Головна картинка ілюстративна.