fbpx
Історії з життя
Свекри одразу ж незлюбили невістку. Матір Андрія часто повторювала, що поява первістка зіпсує йому життя. Після появи Альбінки Андрій став зовсім чужий

Свобода означає відповідальність. Ось чому більшість бояться її.
Джордж Бернард Шо, британський драматург

Тамарка щиро посміхнулася кладучи руки на кругленький живiт. Яке ж це щастя – бути матір’ю, кожного дня бачити усмішку своєї дитини, чути її голосок, радіти її успіхам у навчанні, купувати дитячі речі та ходити з нею в парк чи на атракціони.

Як добре відчувати, що вдома на тебе хтось чекає, що хтось тебе завжди буде любити, і незалежно від того, хто ти і скільки грошей є у твоєму гаманці. Як добре знати, що твоя ластівка тебе ніколи не зрадить. При цій думці Тамарка важко зітхнула. Їй було 32 роки. Альбіні – 11. Дочка уже кілька років була єдиним сенсом її життя.

Історія, як кажуть, банальна. Андрій, її колишній чоловік, уже три роки як покинув їх із донечкою і пішов до іншої. Вона не шкодувала ні про що. Вони з Андрієм вперше зустрілася в університеті. Він був на два роки старший і уже працював на половину ставки на великому підприємстві. Мріяв про красиве забезпечене життя і часто повторював, що досягне свого за будь-яку ціну. Тамарі тоді здавалося, що кращого за нього не знайти у цілому світі. Тому коли він запропонував зустрічатися, була на сьомому небі від щастя. А через півроку повідомила йому радісну новину. Андрій не зрадів. Довго вмовляв, щоб вона зробила щось зробила, доки не пізно. Казав, що вони занадто молоді, щоб бути батьками. А Тамара вирішила, що таки стане матір’ю, незважаючи на спротив Андрія. Він часто говорив, про свою неготовність стати батьком і наполягав, що це питання треба вирішити. Тамара ж сказала, що наpодить і виховає дитину сама. Для неї досі залишається таємницею, чому він все-таки покликав її заміж.

Свекри одразу ж незлюбили невістку. Матір Андрія часто повторювала, що поява первістка зіпсує йому життя. Після появи Альбінки Андрій став зовсім чужий. По суті, вона була самотня. Чоловік вранці йшов, пізно ввечері приходив. На вихідні у нього завжди були справи як не вдома, то на роботі. Він мріяв про хорошу посаду і всього себе присвячував роботі. Коли Альбіні виповнилося 4 роки, Тамара знову була при надії. Цього разу Андрій все ж свого домігся. Дитину вона не залишила. Але кохання до чоловіка потихеньку випаровувалося. Якось Андрій просто зібрав речі й пішов від них. Тамара й не засмутилася. Переїхала з дочкою у рідне містечко.

З Аллою вони дружили з дитинства. Жили в одному будинку. Вчилися разом у школі. У 9 класі закохалися в одного хлопця. Максим був старшим на два роки, ним захоплювалися усі їхні однокласниці. А він закохався у Аллу. Тамара щиро раділа за подругу. Намагалася нічим не виказати своїх почуттів. Попри все хотіла зберегти дружбу. А потім Максим поїхав навчатися, тому забути його було неважко. Через три роки, коли Максим з Аллою одружувалися, була дружкою молодої. А потім вийшла заміж, і спілкуватися стали менше. Кохання Алли і Максима палахкотіло так само сильно, як і тоді, у юності. Здавалося, що живуть душа в душу. Лише одне засмучувало: лiкарі заборонили Аллі наpоджувати через хвоpі ниpки. А подружжя так мріяло про дитину!

Алла підтримала стару подругу і допомогла почати життя з чистого аркуша. Тамара вирішила віддячити. Вона бачила, як подруга дивилася на її дочку, читала у погляді й сум, і заздрість. Та й Максим радо проводив вихідні у жіночому оточенні. Щойно приїжджали до друзів на дачу, чоловік забирав Алю на риболовлю, інколи вчив запускати повітряного змія, інколи – щось майструвати. А дитина тягнулася до нього, відчуваючи, що у його серці повно нерозтраченого тепла.

Якось Тамара випадково, перемикаючи канали, натрапила на передачу, де розповідали про одну делікатну тему. Потім знайшла багато статей у різних журналах. А під час наступної зустрічі розповіла про побачене подрузі. Звісно, Алла довго відмовлялася і навіть образилася на подругу. А через два тижні зателефонувала і повідомила, що вони з Максимом згодні….

…. Тамара погодилася стати матір’ю для дитини подруги. І все було добре. Лише одного вона не врахувала, що чим далі, тим важче буде змиритися з думкою, що дитину матір’ю буде не вона. Все ж, нехай то чужа дитина, вона носить її і любить, як власну. Та відступати від свого задуму не збиралася. Хотіла подарувати подрузі щастя…

Тамара дивилася на дочку. Альбіна щороку ставала все більше схожою на Андрія. За стільки років він так і не бачився з нею. Лише вітав по телефону з днем народження чи з іменинами. Альбіна навіть не запитувала про батька.

Тамара перевела погляд на дівчинку, яку Альбіна тримала за руку. Важко зітхнула. 6 років минуло відтоді, як вона наpoдила друзям дитину. Дівчинку. Її назвали Діаною. Тамара відразу ж переїхала. Вирішила, що то найкращий вихід. Не було причин залишатися. Так було спокійніше і їй, і Аллі. Алла часто телефонувала, розповідала, як росте донечка. А Тамара щиро раділа за подругу і відчувала, що зробила гарний вчинок. Та коли кілька днів тому їй зателефонував Максим і повідомив, що Алли більше немає, у Тамари ніби щось обірвалося.

Першою думкою було: «Хто виховуватиме Діану?» Того ж дня зібрала найнеобхідніші речі та примчала у рідне місто. Максим був сам на себе не схожий. Здавалося, що перед нею – привид. Неохоче відповідав на запитання, весь час намагався усамітнитися. Тому турбота про його дочку повністю лягла на плечі Тамари. Сьогодні вона вперше за довгий час вийшла з дівчатами на прогулянку. І краялося серце, коли дивилася на дівчат. А думка про те, що чекає Діану, не давала спокою.

Так минуло кілька днів. Якось Максим прийшов до Тамари. Розмова була коротка. Попросив, щоб вона взяла Діану пожити до себе. А він збирався за кордон. Сказав, що там йому буде легше змиритися з втратою.

Тамара, звісно, погодилася. Через два дні Діана переїхала до неї. Ще через тиждень Максим поїхав. Життя тривало, ніби нічого й не змінилося. Тільки тепер Діана була з нею. Максим телефонував двічі-тричі на тиждень. Щонеділі Тамара приводила Діану на клaдовище, щоб вона не забувала свою матір.

Вона й не забувала, але обігріта любов’ю, ласкою та теплом Тамари, втрату переживала легше. Незчулися, як минув рік.

Максим повернувся додому зовсім іншим. По-іншому оцінював життя. Та й зі втратою дружини змирився. Тамара знала, що скоро він забере дочку. Розуміла, що так має бути. Але було чомусь дуже важко від однієї думки про розлуку. Напередодні того дня, коли Максим мав забрати дочку додому, він зателефонував Тамарі та запросив у кафе.

Тамара поспішала на зустріч і дуже хвилювалася, наче перед першим побаченням. Максим зустрів її з квітами в руках. Одразу перейшов до головного. Почав говорити про те, що довго думав про майбутнє дочки і вирішив, що він повинен зробити усе, аби дитинство Діани було щасливе. А тому їй потрібна мати.

А нікого кращого на цю роль, крім Тамари, він не знає. Звісно, Тамара була здивована і запитала, як він це уявляє. Максим довго мовчав. А потім випалив:

– Думаю, для цього нам треба одружитися.

– Як одружитися? – перепитала Тамара.

– Так буде найкраще. Мені так здається. Чи у тебе є інший? – він осікся. – Звісно, у тебе своє життя. Пробач. Я і так залишив на тебе дочку. Я егоїст. Вибач. Забудь усе, що я тобі наговорив.

– Нікого у мене немає. І ти сам знаєш, що я сама хотіла ростити Діану. Звісно, з тобою. Ти правий. І рішення знайшов найкраще. А все інше якось владнається. Головне, щоб ми довіряємо і поважаємо одне одного. Головне, щоб у Діани було щасливе дитинство, і вона не відчувала браку материнської любові.

– Отож, ти згодна?

Тамара просто кивнула головою.

Автор – Анжела ДЗИЦЮК.

За матеріалами – “Є”.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news суворо заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Intermarium.news.

Фото – ілюстративне(pixabay.com).

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook