fbpx
Історії з життя
Світлана плакала сидячи в городі. Так, вона обманула, але дізналася правду! Через два дні приїхала мати, вона теж плакала, обіймала Світлану, лаяла бабусю за те, що та необачно розповіла всі таємниці. Довелося матері все розповісти доньці

Світлана довгий час не знала, що вона виховується в прийомній сім’ї. Їй про це сказала подруга у дворі, коли дівчинці було 8 років

– Моя мамка сказала, що тебе з дитячого будинку взяли в два роки, щоб ти Вітьку виховувала! — промовила подружка.

Вітька — це трирічний брат Світлани. Навіть тоді Світлана зрозуміла, що щось не сходиться. Якби її взяли в два роки з дитбудинку, то Віті зараз має бути шість років, а йому тільки три. Світлана тоді посварилася з подругою і назвала її матір пліткаркою. І все ж варто було запитати у батьків про її народження. Мама підтвердила:

– Всі сусіди пліткарі, просто заздрять Нашій родині, ось і говорять нісенітниці. Світлана повірила матері.

Але у Світлани, все одно, не виходила з голови ця дивна інформація. Кажуть, що діти і батьки дуже схожі, але Світлана відрізнялася від тата і мами. Батько брюнет і Вітька теж — просто копія тата, і волосся так само завивається. У мами мідний відтінок волосся, але вона їх постійно фарбує. Сама Світлана світло-русява, носик кирпатий. Може вона вся в тітку Таню, яка часто приходить в гості? Вона Світланина хрещена, можливо тому вони трохи схожі? Не зрозуміло.

З цього моменту Світлана почала аналізувати своє життя. Виникало багато питань до матері:

– Мам, а чому у нас немає моїх фотографій, коли я народилася? У Віті є фотоальбом, а у мене його немає.

– Він загубився. Ми переїхали, коли тобі було три рочки, і половина речей при переїзді зникла безслідно. Напевно, вантажники щось пропустили.

– А чому ми переїхали? Там бабуся живе, з нею краще! А тепер ми до неї на потязі їдемо цілу добу.

– У тата тут робота краща, і тепліше тут. Вітюші цей клімат більше підходить.

Дивно?! Чому тільки Вітюша, а їй, що не краще там, де тепло? І взагалі, Вітюші все найкраще, а їй — що дістанеться. Навіщо Віті дорогі речі, коли йому все одно, а Світлані купують тільки те, що необхідно: стримані сукні, сірі светри та спідниці в клітинку. Чому вона повинна залишатися вдома з Вітею, коли їй хочеться до подруг на вулицю? Чому мама іноді покрикувала на Світлану, якщо у всьому був винен молодший брат? Чому вона зобов’язана була вчитися на «4» і «5» і її сварили за трійки? Чому вона з 10 років повинна була пилососити і ходити з ганчіркою, витираючи порох? Чому їй не поспішали купувати нові гаджети, які були у її ровесниць?

Все таємне стало явним, коли в 15 років вона поїхала до бабусі на канікули. Бабуся жила в передмісті, у власному будинку. Вона хоч і була добра, але змушувала Світлану допомагати їй на городі. Світлані це не подобалося, але вона не могла відмовити бабусі.

– Ну що ти, рідна, так образилася? — запитала бабуся у Світлани, присвіши біля грядки, де внучка рвала бур’яни, надувши губи.

– Я не рідна всім вам! Я ж знаю, що мама з татом мене з дитбудинку взяли! — Світлана швидше пожартувала, але бабуся розгубилася.

– Хто тобі таке сказав? — злякано запитала вона.

– Мама сказала, коли я до тебе збиралася, — обманула Світлана, і раптом їй стало не до сміху: невже все це дійсно правда?

– Ну і що? Ти все одно нам, як рідна! — бабуся побігла в будинок, щоб зателефонувати доньці і все з’ясувати.

Світлана плакала сидячи в городі. Так, вона обманула, але дізналася правду! Через два дні приїхала мати, вона теж плакала, обіймала Світлану, лаяла бабусю за те, що та необачно розповіла всі таємниці. Довелося матері все розповісти доньці:

– Коли ми одружилися з твоїм татом, у нас шість років не було дітей, а лікарі сказали, що їх вже і не буде. Тоді ми поїхали в дитбудинок і знайшли тебе — найкрасивішу дівчинку в світі. Удочерили, ти росла, а потім сталося диво — з’явився Вітюша, незважаючи на всі прогнози.

«Ага, Вітя — диво, а я ні!», — ображено подумала Світлана. Коли вона повернулася додому, то поставила собі за мету — за будь-яких обставин знайти своїх справжніх батьків. Робити це треба було таємно, тому що названа мама цього б не розуміла. Вона постійно одне й те ж: «Мати – та хто виховала!». Можливо рідна мати теж хотіла її виховувати, але з якихось причин Світлану від неї забрали?!

Увесь рік Світлана шукала рідну матір, відганяючи надокучливого братика від ноутбука. У малого свій планшет, але він капризно відвойовував у сестри ноутбук. За цей рік у Світлани зовсім зіпсувалися стосунки з прийомними батьками — підлітковий період разом із відомою сімейною таємницею та багато вимог: бездоганне прибирання та навчання, вчасно приходити додому і звітувати про кожен свій крок.

Знайти рідну матір було дуже складно, але виявилося, що і Світлану теж шукають, але не рідна мати, а старший брат. Зійшлося все — місто і дата народження, ім’я, ось тільки прізвище змінилося зі зрозумілих причин. Сумнівів не було! До того ж Світлана і брат Коля були дуже схожі. За іронією долі Коля з матір’ю теж жили в передмісті, де бабуся, тільки зовсім в іншому районі. Виявляється, у дворічному віці Світлану забрали працівники соціальної служби.

У 16 років Світлана поїхала ніби-то до бабусі, але на третій день таємно втекла з ненависного міста. Всього кілька зупинок на автобусі і от адреса рідної матері, яку дав її брат. Похилений паркан, пошарпаний будиночок, у дворі, за домовленістю, вже всі чекали — брат зі своєю дружиною, кілька сільських гостей і рідна мати, яка тієї ж миті почала голосити:

– Моя дитинко! Відібрали мене у тебе, з рук забрали!

Батька не було — як розлучився з матір’ю, так і зник, але всі інші зустріли Світлану, як рідну – дуже тепло і гостинно. Бабуся зателефонувала, але Світлана їй відповіла тільки пізно ввечері:

– Бабусю, я знайшла свою рідну матір, вона живе недалеко. Я вам все одно не рідна. Не шукайте мене, я тут поживу, мене добре прийняли, тільки не плач! Мамі можеш сказати все як є, все одно вона сказала, що втомилася від мене, ось і нехай відпочине, я їй заважати більше не буду.

Світлана вимкнула телефон — нехай її більше не турбують. Перший вечір пройшов чудово, таке було враження, що вона знала всіх сільських мешканців все своє життя і свою матір також. Другий день проходив теж з численними застіллями, вони не припинялися ні на хвилину. Брат Коля зі своєю дружиною взяли Світлану на річку купатися, але чомусь додому повертатися не хотілося: там все нагадувало про якийсь гучний бар, ніхто на Світлану вже уваги не звертав.

Світлана не спала другу ніч. Вона почала згадувати своїх прийомних батьків, затишну квартиру, улюблене місто, де вони живуть і навіть Вітьку. Так захотілося обійняти цього малого бешкетника! Бабусю було так шкода, що все в середині стискалося! Світлана ледве дочекалася ранку і поїхала першим автобусом. Її відхід ніхто не помітив — всі міцно спали після дводенного застілля. Світлана підійшла до зупинки, під’їхав автобус, і з дверей вистрибнула її названа мати: вся зблідла і дуже заплакана. Побачивши Світлану, мати міцно її обійняла:

– Пробач мені, Світланко, донечко моя рідна! Вибач за все! — в цих словах було більше щирості, ніж у фразі: «Моя ж ти дитинко! Відібрали мене у тебе, з рук забрали!».

– І ти вибач мені, рідна мамо! — заплакала Світлана. Як чудово було в маминих обіймах! Як добре, що мати це та — яка виховала! Тільки чомусь все одно защеміло серце за тих, з ким вона була ці два дні. Це що – поклик роду? Чомусь Світлана подумала, що вона обов’язково повернеться до них і вже зовсім скоро.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page