Свого часу аби донька моя могла придбати квартиру в якій ми нині живемо, я продала свій будинок під Києвом. Зять у мене дуже хороша людина, та й з дітьми я допомагала, так що тоді я й не сумнівалась, що вірно зробила. Всі ці роки ми гарно жили, тут нічого сказати, аж до минулого місяця. Донька моя таке втнула, що перевернула життя моє і своєї родини із ніг на голову. Ну то вони собі розберуться, а от мені що тепер робити?
Донька моя заміж вийшла рано, як я вважаю. на той час їй лиш дев’ятнадцять було і дітки у них горохом посипались. Зять мій старший від доньки був і на десять років. дуже хороший він у неї. от прямо “золота” людина. Її підтримував, мені допомагати завжди встигав, та й діток любить.
Вони квартиру винаймали, а коли вже втретє батьками стали, то до мене зі столиці переїхали, бо оренду не тягнули. Разом ми дружно жили, але дуже не зручно нам було у плані розташування мого будинку.
Свого часу мій брат половину хати батьківської продав заможним приїжджим і там з другої половини хороми зробили з парканом у три метри. Та й місце не надто зручне було. Раніше автобус хоч ходив. а коли майже всі будинки стали дачами, то й його не стало. До міста добратись тільки своїм авто, а де його взяти?
Саме тоді ми всі порадились і вирішили, що буде правильно мій будинок продати і купити квартиру в столиці. Грошей стало б лиш на невелику двокімнатну, то зять ще по друзям напозичав, і ми придбали гарну, простору трикімнатну квартиру в хорошому районі.
Гроші віддавали тихенько, а самі жили і діток ростили. І все в нас було стабільно і добре, аж до минулого місяця. Одного дощового ранку моя донька вийшла в двері із валізою речей до свого нового кохання. Мені і чоловіку своєму заявила, що виморилась жити не своїм життям. Бачте, вона ніколи щасливою з нами не була і гідного життя не бачила. Знайшла принца і він її забезпечить тим, що вона насправді заслуговує. Нині постить фото із Італії, бо саме звідти її наречений.
Для мене дітей і зятя то була повна несподіванка, адже ні словом ні мені ні йому вона ніколи не обмовилась. Дітей вона із собою не забрала, на зв’язок з нами не виходить.
От і як мені тепер бути. Місяць у стані підвішеному, бо ж фактично я жила із сім’єю доньки. Квартира ця на неї і зятя в рівних частинах оформлена.
Зять мовчазний ходить, він не вірить, що я нічого про це не знала, діти розгублені, а я просто місця собі не знаходжу.
І що тепер робити, як жити далі? а саме головне – де?
Ольга Т.
12,05,2023
Головна картинка ілюстративна.
Популярні статті
- Мені було завжди тяжко слухати, як свекруха шукає в мого сина риси Андрія. Їх там просто не могло бути і я з кожним днем все чекала, коли вона це побачить
- Просто не розумію, чому батько не сказав мені, що у нього такі неприємності? Все можна було б вирішити і швидше, і з меншими затратами душевних сил
- Свекруха може тримати на руках старшу онучку, відвернутися від моєї доньки і жартувати: «Ми зайняті, а третій тут зайвий». Це дослівна цитата, яку моїй донці сказала бабуся
- Звичайно, що я їй не допомагала по доброті душевній. Я що їй родичка чи донька? І не треба мені про мораль. Ми всі живі люди і маємо розуміти, що вік у нас короткий, а доглядати на схилі літ комусь треба. То чого б і квартиру не переписати, як на те пішло
- Якось чоловік мене обійняв, зарився носом в моє волосся і прошепотів: «Як добре, що ти мені пробачила.». «Як добре, що ти не бачиш мого обличчя зараз», – подумала я з усмішкою