Свого часу свекруха не звертала увагу на нашу родину, не тільки не допомагала, а навіть не телефонувала. У неї завжди було виправдання одне – Лізі важко. Вона буквально оселилась у своєї доньки яка вдовою стала, допомагала з дітьми, готувала, прала. Повз неї пройшла поява дітей у сина, вона і досі хлопців плутає, хоча вони різні зовсім, хоч і близьнятя. Тепер, ось, бабуся з’явилась і дуже дивується, чому я її холодно приймаю.
Ліза – старша сестра мого чоловіка. Коли ми одружились вона вже була заміжня і на ой час мала чотирьох дітей. Саме коли п’яте маля на світ з’явилось, тоді її чоловіка і не стало. Жили вони у хорошому заміському будинку, зять чоловік Лізи гарно заробляв, вона ж була домогосподаркою.
Як тільки зятя не стало, так мама чоловіка до неї і переїхала. Допомагала з малюком, доки Ліза намагалась дати раду своєму життю і фінансовому становищу. Наскільки мені відомо – бізнес вона продала, а натомість придбала нерухомість, яку в оренду здає, на ті кошти і живуть.
Щойно свекруха переїхала до доньки, так із нашого життя вона і зникла. Не цікавилась, не телефонувала, навіть на свята не вітала – зайнята була онуками за її словами.
Хоч що хочете мені кажіть, але я просто не можу повірити у те, що не знайдеться вільної хвилинки най і з п’ятьма дітьми. Ліза, зрозуміло, своїми справами зайнята була, але свекруха могла б хоча б привітати з появою на світ дітей у сина. Тим паче, у нас двійня.
П’ять років минуло. Діти Лізи підросли і наші теж піднялись і ось на горизонті з’явилась “бабуся”. Я чесно кажучи, отетеріла, коли її на порозі побачила. Ну а як, якщо людина з нашого життя просто “випала”. Прийшла вона тоді ніби як познайомитись із онуками, погратись із ними, але діти були в садку, про що вона також не знала.
Зі слів свекрухи я зрозуміла, що Ліза узявши дітей виїхала за кордон. Свекруха моя на час її “тимчасової” відсутності – залишилась за господиню у її домі. Минув рік і Ліза вирішила дім продати і осісти в Європі, наміру кликати до себе маму вона не має. адже там не дім, а квартира і їм і так тісно.
Ось свекруха за нас і згадала. Раптом якось виявилось, що вона любить онуків (а запам’ятати і розпізнати хто де вона не може, адже хлопці близнюки). От тільки я вже звикла що наша родина, то наша родина. Діти вже не забирають увесь час і сили, та й вони самі тікають від незнайомки, що раптом у домі їхньому з’являтись часто стала.
Під кінець останнього візиту свекруха видала:
— Я приходжу і таке відчуття, що мені тут не раді, не чекають, не люблять. Так, я може і винна, але якби у тебе таке трапилось, то і я б усі сили поклала тобі на поміч. Я останні п’ять років і про себе не згадала, а яка дяка. ліза виїхала. а ти відносишся, як до чужої.
Свекруха вискочила з квартири, я наміру її наздоганяти і в чомусь переконувати не мала. Може й не можна так, але вона прекрасно знала, що я сирота і допомагати нам із чоловіком нікому, а тут двійня одразу.
Коли вона мені була життєво необхідною, її поруч не виявилось. То які муть бути питання до мене. Не вірю я, що й хвилинки не мала, аби просто зателефонувати, не вірю.
То про яку любов мова? Які питання до мене тепер?
Соломія Ч.
27,02,2023
Головна картинка ілюстративна.