Свого часу я мала аж дві квартири. Одна власна, а інша дісталась мені у спадок. От тільки нині живу я у малесенькому будиночку в селі зі зручностями у дворі

Свого часу я мала аж дві квартири. Одна власна, а інша дісталась мені у спадок. От тільки нині живу я у малесенькому будиночку в селі зі зручностями у дворі.

Коли я вперше познайомилася зі своєю невісткою, то вважала її дуже скромною дівчиною. Галина сиділа склавши руки на колінах дивилася у підлогу і ні слова не сказала.

Замість неї говорив мій син. Від нього я дізналася де вона працює, хто її батьки які у них плани на майбутнє.

— Така вже сором’язлива, така сором’язлива, – казала я подрузі, – навіть очей на мене не підняла. Одразу видно, що добра дитина і гарно вихована.

Однак не розуміла я, що добра і вихована немає ніякого відношення до того, що вона розмовляти зі мною не хотіла. Виявилося, що мовчала вона не зі скромності, а просто тому, що не вважала за потрібне взагалі мені слова сказати.

На весіллі до мене навіть не підійшла. Позувала з власною мамою, розмовляла з подругами, підходила до гостей, я ж там була але мене ніби не було. Тоді я виправдувала те все сором’язливістю перед свекрухою і ніяковістю.

Коли вони переїхали до мене то крім “добрий день” нічого не казала невістка у мій бік. Ми могли з нею перебувати цілий день в квартирі і ні слова я від неї не почую.

Свої прохання вона передавала через мого сина.

— Мама, не вмикай так голосно телевізор зранку. Мама, чи не могла б ти не прибирати в нашій кімнаті? Галині це не подобається. Мама, навіщо ти вивішила наші речі нехай би були у пралці, Галина вивішала б після роботи.

— Галя, можливо я тебе чимось образила? – сказала я невістці. Я не навмисна випадково.

Однак Галина на мене не реагувала. Я до неї говорю, а вона дивиться у стіну поруч. Ніяких емоцій. Вислухала і пішла. я нічого не могла зрозуміти, а син навіть пояснити такого відношення до мене не хотів.

Лиш трішки вона подобріла, коли не стало моєї матері. Хоча, можливо я хотіла бачити у ній добро, то й знаходила там, де його не було.

Як тільки прийшла та чорна звістка Галина перша хто прийшов мене втішити. Ну так люб’язно зі мною говорила, підтримувала, їздила всюди куди потрібно було.

Саме тоді вона назвала мене мамою. Навіть ночувала зі мною у материному домі, аби підтримати. Я не можу вам передати свого стану я маму дуже любила, вона була єдиною рідною людиною у світі, крім сина. Коли її не стало, я розгубилась, осиротіла. Галина була завжди поруч підтримувала як могла.

А потім Галина повідомила що при надії. Нашому щастю не було меж

— Якщо буде дівчинка, назвемо на честь бабусі Ліди, – сказала тоді невістка.

Я втішилась бо Лідою звали мою маму. Невістку я називала не інакше як донечка, а подругам розповідала, як мені пощастило. пів року ми були нормальною родиною.

Одного дня син прийшов до мене з пропозицією.

— Мам навіщо нам дві невеличких квартири. Давай продамо нашу і бабусину і придбаємо одну, але велику. Не у столиці, а в Обухові, або в Вишневому. Я дивився у новобудовах можна придбати навіть трикімнатну. Там такі квартири, що вистачить місця і дітям і нам.

Звісно я погодилася. Мені дуже хотілося аби дітям було добре. Та й навіщо нам одразу дві квартири. закипіла робота у новому житлі, а я поки на дачі спинилась. Маленький будиночок із дошок і фанери, зручності на вулиці, але все ж краще, ніж на голові у робітників. діти спинились у друзів.

От тільки у новій квартирі місця для мене не знайшлося. Зробили ремонт, зробили кімнату для невістки і сина для онуки. Зробили велику вітальню, А я як жила на дачі в маленькому будинку, то так там і залишилась.

— Мама ти ж сама бачиш місця немає. Та й ти помолодшала відколи в селі. Онуки з’являться, яка краса, що є куди приїхати. Ти завжди казала, що хочеш жити на природі. Ти пенсіонерка, навіщо тобі це місто? Та й Галина проти, аби хоч хтось із батьків жив у нашій квартирі.

Галина ж дуже змінилась відколи приїхала в нову квартиру. Вірніше, не змінилася, а стала такою, як бул:а мовчазною і зверхньою. До мене вони не приїздять, мене до себе не кличуть. Ні онука ні онучки в мене немає, якось забулася та тема під час ремонту нової квартири.

І ніби й добре мені в селі, тут же й справді тихо і спокійно, але на душі великий жаль.

Як же так склалося, чим я таке заслужила? Я ж хотіла, аби усім було добре, невже доброю свекруха бути не повинна?

Головна картинка ілюстративна

You cannot copy content of this page