Дитині іграшки, мені коробку цукерок, а ось моєму чоловікові картину, на якій зображений він і наш син. Мене на картині чомусь немає.

Ми бачимо подарунок як річ, як щось матеріальне, а подарунки мають прихований від очей зміст, який впливає на наше сприйняття.

Свекруха на сімейному святі, де зібралися всі родичі, вручає невістці цукерки, а синові – картину.

“Сказала, що їй дуже сподобалося фото з якого вона малювалась. Ось вона вирішила зробити з нього картину”.

Фото, справді, чудове. Молодий батько тримає сина на руках. Свекруха каже добрі слова, а невістка відчуває дискомфорт і розгубленість: “Мене на картині немає”.

Речі, які ми вибираємо для інших у пам’ятні дати, показують наше ставлення, тому викликають додатковий емоційний відгук. Іноді позитивний, іноді не дуже.

Мами на картині немає, і начебто невелика біда, адже вона й сама з любов’ю дивиться на чоловіка та сина. Повісить у вітальні і милуватиметься. Але виникає смуток та тривога. Чому? Тому, що дружина сина та мати онука у фокус люблячої уваги свекрухи не потрапила. Свекрусі сподобалося фото, де невістки немає.

Сім’я зібралася, щоб відзначити перший день народження первістка. Позаду місяці хвилювань, переживань, безсонних ночей – величезної материнської праці, саме тоді коли мама у житті дитини виходить на перший план.

Читайте також: Своя-чужа дочка

Такий подарунок, коли на картині мами немає, її наче знецінює. Виникає відлуння каламутних почуттів гіркоти, печалі, роздратування.

“Як ставитися до такого подарунка? Особисто мені було б неприємно”.