Є у мого чоловіка брат. Молодший. В їх сім’ї було прийнято, щоб він про свого брата опікувався. Так відбувається досі, хоч братові вже тридцять. З самого дитинства чоловік чув від батьків, що він повинен відповідати за Вітю, адже той молодший аж на сім років.
Для брата таке ставлення давно стало звичним. Навіть зараз, йому не хочеться нічого міняти. Навпаки, він завжди радий скористатися ставленням мого чоловіка до себе.
Ми живемо далеко від батьків чоловіка, їхній будинок знаходиться у селі. Але часто відвідуємо їх, допомагає по господарству, привозимо деякі продукти з міста і ті речі, які складно знайти у селі. Якщо ж Вітя приїжджає до батьків, то набирає собі продуктів. Потім зустрічається з якимись старими приятелями і їде. Жодного разу не запропонував допомогти зі справами, навіть не запитав, чи потрібно батькам щось.
Свій тридцятирічний ювілей Вітя вирішив відзначити у батьків на селі. Покликав усіх старих друзів, однокласників. Приїхав у п’ятницю, щоби всю суботу витратити на покупки. Вони з батьком збиралися поїхати в місто машиною, адже в селі складно дістати всі потрібні продукти.
На свято повинно було прийти близько двадцяти чоловік, включаючи мене та чоловіка. Досить велика компанія.
Приїхали ми також у п’ятницю. Всі разом повечеряли, а потім відпочивали, вирішивши, що завтра почнемо готувати їжу. Все одно ще куплені не всі продукти потрібні.
У суботу Вітя, його дружина та батько поїхали до магазину. Їм потрібно було ще заїхати за запчастинами для машини, так що грошей свекр взяв із собою багато. Щоб точно вистачило.
Я ж почала готуватися до свята разом із свекрухою. Ми зробили прибирання та доробляли все, що потрібно для приготування обіду: замаринували м’ясо та птицю.
Поїздка тривала години зо три. Привезли цілий багажник продуктів. Вітя купив все по вищому розряду, навіть кіло ікри червоної прихопив. Я чесно кажучи навіть не уявляю скільки то коштує. А ще він продемонстрував м’ясо, що піде на шашлики, кілька тортів, і феєрверк, який ми запустимо в кінці події.
Їжі було ну дуже багато. Я була щиро здивована тим, яку щедрість виявив Вітя.
Але дивуватися мені довелося не так довго. Свекруха запитала свого чоловіка, чи купив він запчастини, які були йому потрібні. Виявилося, що вони не поїхали до того магазину. Коли почали платити за харчі, Вітя з’ясував, що залишив удома свою картку. От батькові й довелося за все заплатити. Там на тисяч п’ятнадцять набралось. Через це він відклав купівлю запчастин на той час, коли син поверне йому гроші.
Свято пройшло добре, гості були дуже задоволені. Коли всі розійшлись, я пішла на кухню. Там була дружина Віті, яка розмовляла телефоном. Оскільки вона стояла біля раковини, мила посуд, та ще й розмовляла, то мене просто не помітила і не почула:
— Ти б бачила скільки подарунків принесли. І найголовніше, всі дорогі і хороші. Гостей було, навіть більше ніж сподівались, а нам усе в вартість бензину до села обійшлось. Як? – засміялась, – А що, Вітя мій на касі сказав, що картку забув, от тато і розрахувався. А я свекра знаю – ві від свого улюбленого синочка ні копієчки не візьме. Навмисне? Ну не знаю, якщо чесно, але картка нього завше з собою. Так що я думаю зекономили ми класно.
Я нічого їй не сказала, вирішивши просто піти, але мені стало дуже гидко. Не маю уявлення, чи варто розповідати про це батькам чоловіка. Чоловік пообіцяв мені, що поговорить із братом, сказав, що не треба засмучувати маму та тата. Я сама розумію, що їм буде дуже прикро. Але вони повинні знати, адже інакше не припинять потурати примхам молодшого сина.
Може все ж сказати. Хай гірка, але правда.
Головна картинка – pexels.