Сиділа на важливих переговорах.
Переговори про новий проект, не всі учасники між собою знайомі.
Поруч зі мною сидів у кріслі якийсь крутий мужик. У всякому разі, явно бажає таким здаватися.
“Директор світу, міністр землі” – як каже мій син, бажаючи показати, що хтось – огого!
Переговори ще не почалися, ми чекаємо тих, хто спізнюються, стирчимо в телефонах.
І тут до цього чоловіка підходить його помічниця, сідає поруч, і тихо, щоб нікому не заважати, пояснює, що в його машині залишилася папка з документами, які дуже терміново потрібні: за ними спеціально приїхали контрагенти, щоб підписати, і вони не можуть чекати – скоро виїжджають в аеропорт. Загалом, потрібні ключі від його машини, вона побіжить і все організує …
– Ти не бачиш, я зайнятий??? – грубо осадив помічницю чоловік. – У мене переговори!
Вона почервоніла і пішла, пояснюючи комусь по телефону, що “начальник дуже зайнятий”.
Я подумала, що він не захотів йти кудись, морочитися, шукати ці ключі, боячись затримати переговори, які ось-ось почнуться.
Але через хвилину збентежена помічниця знову увійшла в переговорку, з острахом, сказала: там люди дуже нервують, кричать, вони сюди їхали у пробках кілька годин і не можуть поїхати ні з чим …
І тоді він роздратовано засовує руку в кишеню, дістає ключі і під виглядом великої ласки кидає їй.
Я випадаю в осад. Ось в чому проблема була відразу віддати? Навіщо включати індика? Невже немає інших способів показати свою важливість, крім її безглуздого штучного нагнітання??
Моїй доньці три роки. Я читаю їй казку “Ріпка”.
Там головний персонаж – це мишка.
Без мишки нічого не вийде.
Ріпка залишиться стирчати в землі – і вся родина залишиться голодною.
Але мишка впрягається в процес своїми крихітними лапками, і завдяки командній грі результат очвидний.
Мишка – незамінна.
Коли у нас на дачі загорілася кухня, сусіди прибігли гасити – і загасили. Вони хапали відра і заливали вогонь водою. Хвилин за 10 злагоджених та оперативних дій пoжежа була локалізована. Ми стояли на веранді і важко дихали, переживаючи стpес.
Останнім прибіг п’яненький сторож. Він теж схопив відро (в якому була брудна чорна вода упереміш із землею) і ливанув на давно погашений стіну.
У нас витягнулися лиця. Що це було?
Сторож думав, що він – мишка, що він незамінний в командній роботі, а він – зовсім мишка, а дивак, що забруднив стіну, тому що ріпку давно витягли без нього …
Я похвалилася сусідці, що скоро їду у відпустку, а вона мені похвалилася – що не їде, бо її не відпустили з роботи. “Без мене – ніяк”, – сказала вона з гордістю.
У цій гордості я впізнала себе.
Я теж завжди прагнула бути незамінною, заводила на себе значну частину посадових обов’язків, в тому числі чужих.
І якщо я хапала застуду, то буксувало відразу кілька напрямків, тому що робити цю роботу було нікому, ні в кого більше не вистачало компетенцій.
Мені хотілося відчувати власну важливість, а це був один із способів.
Зараз я думаю, що організувати власну замінюваність – це завдання крутіше, ніж організувати незамінність.
Навчитися делегувати, знайти тих, кому можна довіряти, організувати процес – це набагато складніше, ніж звалити на себе ряд ключових обов’язків.
А ще важливо знати: твоя незамінність – реальна або липова
Ти мишка з “Ріпки” або сторож з кухні?
Справжня незамінність настояна на унікальності співробітника, його талантах і компетенціях.
А якщо це чувак, у якого просто зберігаються ключі від потрібних дверей, то це не незамінність, а штучна значимість гoлoго короля…
Автор – Ольга Cавeльєва.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
