Цією історією зі мною поділилася моя стара знайома. Вона пішла від чоловіка і попросила трохи пожити в мене. З її дозволу я розповім Вам про те, що з нею сталося.
Ірина п’ять років щасливо жила зі своїм чоловіком, але дітей так і не мали. А, судячи з останніх подій, уже й не матимуть. Справа в тому, що чоловік Ірини місяць тому серйозно сконфузився.
Того дня Ірина, як завжди, збиралася працювати. Вона працювала п’ять днів на тиждень, а чоловік два через два, і вихідні у них часто не співпадали.
Сіла вона в автобус і почала читати новини в телефоні, а тут від чоловіка незрозуміле повідомлення: «Моя на роботі, приходь!»
Голову Ірини відразу переповнили думки, перед нею виринали різні картини, з’явилося багато сумнівів, припущень та ще казна чого. Їй хотілося знайти виправдання повідомленню: може, воно призначалося його мамі або приятелю. Але підозри її не покидали.
Вона поспіхом написала начальнику, що їй терміново потрібний відгул і вийшла з автобуса на наступній зупинці. Ірина знала, що якщо повернутися додому прямо зараз, вона зірве плани чоловіка і таємницю розкрити не вдасться. Тому вона пішла убік будинку пішки, щоб той, кого запросив чоловік, встиг до них прийти.
І ось повернувся ключ, клацнув замок, душа завмерла в очікуванні.
Поки Ірина відчиняла вхідні двері, все навколо зупинилось і секунди здалися вічністю. Потім час раптом помчав швидше, і вона блискавкою влетіла до спальні. Там із її чоловіком сиділа симпатична незнайомка.
Місяць Ірина у мене мешкає і місяць чоловік у неї прощення просить. Каже, що то було вперше і він уже на порозі побачивши знайому зрозумів що помилився. про що одразу і сказав, але та не здавалась.
І бачу я, що Іринка моя день від дня тане. І вже ніби і повернутись би хотіла до чоловіка, але поки я відмовляю. Вірить вона вже його словам про те, що і не могло там бути нічого.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся