Розповім все по порядку, яка у нас вдома ситуація. Мій чоловік все життя крутив кермо: спочатку був «таксистом» в 90-х роках на старій батьківській «Ладі», а потім і в дальнобійником пропрацював, і на вантажівці на великому будівництві, тепер ось знову таксує на своїй машині. До керма і сина з дитинства привчав – поїдуть куди-небудь за місто на майданчик і їздять там: син за кермом, чоловік поруч. Зрозуміло, яка у сина мрія була з дитинства: своя машина!
У 18 років він швидко здав на права і пішов в армію, там теж водієм працював. А ми з чоловіком поставили собі за мету: працюємо, відкладаємо, а якщо не вистачить – то в банку візьмемо, щоб доплатити за хорошу машину. Ми не багатії, а дитину хочеться побалувати і хороший подарунок зробити. Коли син дізнався про наш намір, то дуже зрадів. Прийшов з армії і давай відразу клянчити: купіть будь-яку машину, на що вистачить! Ну ми за рік тільки 50 тисяч відклали, не будемо ж мотлох купувати! Сказали потерпіти ще рік-два, щоб позику меншу взяти. А поки батько йому дозволяв свій автомобіль брати, коли він не на роботі.
Ось син і навчився дівчаток возити. Так минуло півтора року, зібрали вже майже 150 тисяч, не мало. Думаємо – як рівний рахунок буде, то й підемо вибирати – чи б/у машину візьмемо, чи з салону нову з кредитом. Але чуємо – щось син цьому не радий. Думали, що якась у нього нерозділена любов. Бачили його дівчинку з якою він гуляє, така випещена красуня, дивиться на сина як королева на слугу, а той і радий прогинатися.
Але все виявилося набагато складніше. Сидимо ввечері сім’єю, чаюємо, син совається на стільці, щось сказати хоче. Кажу йому: «Розповідай, що там у тебе сталося?». Він каже: «Мамо, тату, не потрібна мені машина. Адже це мої гроші, які ви збираєте, правда? Можна я сам ними розпоряджуся? Ми з моєю дівчиною розписатися хочемо. Вона хоче красиве весілля і сукню. А ще, якщо залишиться – медовий місяць на морі. Її батьки нічого оплатити не можуть, у них ще двоє маленьких дітей, а я ж все-таки чоловік, сам повинен вирішити з весіллям! Загалом, з машиною можна почекати, а одружуватися я зараз хочу!».
Ми з батьком в просто не знаємо, що казати! Навіть з хвилину просто мовчали! Тут чоловік заговорив: «Ну вже ні, сину, ми майже три роки копійка до копійки збирали, річ тобі хотіли взяти! А весілля – це два дні гулянка, сукня на вішалку і все, грошей немає! Сам же потім дякую скажеш, що гроші на вітер не пустили, і твоя наречена теж!». Син розлютився, пішов в кімнату, грюкнув дверима, замкнувся. Два дня з нами не розмовляв, тільки потім якось розізлися, коли я шепнула, що спробую поговорити потім з батьком.
Але з чоловіком я говорити не планую, все одно знаю його відповідь. Поговорила з майбутньою невісткою, коли та прийшла до сина. Почекала моменту, коли ми з нею наодинці залишилися і обережно запитала: «Що вам важливіше – весілля відсвяткувати чи замість нього відразу хорошу машину мати, як подарунок на весілля?». Вона каже: «І те й інше! Тільки машини можна як рукавички міняти, а весілля один раз буде, воно повинно запам’ятатися! Тим більше на весіллі гроші подарують, ось і купимо». Ще й тон у неї такий був – не терпить відмов. Ось, думаю, “пощастило” нам з невісткою, явно командиром буде в сім’ї сина!
Тепер я просто розгублена. Чоловік ходить злий – його зрозуміти можна, він сам фанат автомобілів і так мріяв про такий подарунок синові, у всьому собі відмовляв. Син ходить нещасний: він наскільки закоханий в свою дівчину і у всьому хоче їй догодити. Підходить до мене і все питає: «Мамо, ну ти з татом поговорила?». «Ні ще, – відповідаю. – Не було влучного моменту!». А самій плакати хочеться. Ось-ось діти подадуть заяву на розпис, і тоді точно буде війна. Що робити – не розумію!
Фото: ілюстративне.
